11

Тільки зараз Катерина звернула увагу на те, що Зегер-груп насправді мала проблеми з гендерною рівністю в колективі. Якби не керівниці "традиційно жіночих" напрямів, як то бухгалтерія чи робота з персоналом, то Юлія Володимирівна була б тут єдиною жінкою-директором. Ще більш ніяково почувалася в цьому оточенні Катерина, адже, окрім помічниці самого Павла Павловича, тут не було жодної людини не-керівної посади.

Тим не менше, спробу втекти секретарка зробила лише раз, на самому початку зустрічі. Але на її питання "Може я піду?" Юлія Володимирівна похитала головою: "Ти мені потрібна".

Потрібна, так потрібна. Наступні дві години Катерина уважно нотувала виступи, а потім пішла з усіма на кава-брейк. Виявилося, що Зегер-груп не зливається, а поглинає чергове виробництво. В результаті чого найближчим часом в компанії відбудуться численні переміщення керівного складу.

В принципі, як пояснила Юлія Володимирівна в цьому не було чогось надзвичайного. Приблизно те саме відбулося близько півроку тому, коли вона сама стала директоркою, замінивши колишнього керівника, який тепер головував на одному з підпорядкованих корпорації підприємств.

- Ти знову набрала, - раптом перервав розмову жінок Олег Волков. - Невдовзі будеш кататися, як наша бухгалтерка.

Він кивнув вбік, де біля столу з закусками огрядна жіночка із задоволенням їла тістечко.

- Це вже не твоя проблема, Олеже, - зсунула тонкі чорні брови Юлія Середа.

- Ти помиляєшся, - просичав крізь зуби чоловік. - Ми з тобою все ще пов'язані. Всі знають, що ти моя колишня дружина. І саме так тебе всі і сприймають.

Брюнетка закусила губу та відвернулася.

- Юліє Володимирівно, коли ми зможемо завершити нашу розмову? - поряд з жінкою раптом з'явився Геннадій Анатолійович.

Ну як раптом? Катя сама цього не очікувала, але Зегер свідомо прийшов на порятунок її керівниці. Їх погляди зустрілися, коли дівчина безпорадно озиралася, намагаючись вигадати, як врятувати Юлію Володимирівну від остогидлого колишнього. Геннадій Анатолійович помітив безпорадний погляд і мовчки кивнув, наче питаючи "Що сталося?" Катя кивнула на Волкова і зчепила пальці, так само мовчки благаючи про допомогу. В ту ж мить Зегер рішуче посунув до них.

- Так, - стрепенулася Середа. - Можемо просто зараз. Ми з Олегом Сергійовичем вже закінчили.

- От і добре, - Геннадій Анатолійович широко посміхнувся до колишнього чоловіка директорки з продажу. - Тоді, пане Олеже, я вкраду у вас цих чарівних жінок.

Він галантно підхопив обох панянок під ліктики та повів геть. Дорогою чоловік і справді поговорив з Юлією Володимирівною у справах. Між іншим з'ясувалося, що Геннадій Зегер опинився серед тих "щасливців", яких буде направлено до нового виробництва налагоджувати процеси.

- Не віддасте мені вашу помічницю? Судячи зі звітів мені там дуже знадобиться такий професіонал як Катерина Віталіївна, - чи то жартома, чи то серйозно поцікавився Зегер.

- Ні. Треба було брати її, коли у вас була така можливість, - директорка з продажу не цікавилася подробицями з самого початку, тому була переконана, що Каті відмовили через відсутність у неї досвіду роботи.

Геннадій Анатолійович мовчки кивнув і перевів розмову в інше русло. Катерина невдовзі залишила їх, щоб навідатися у вбиральню. А коли повернулася, почалася друга частина наради.

Коли все нарешті завершилося, голова у дівчини гула, але вона не пішла до своєї приймальні, щоб трохи відпочити. А вирішила знайти Геннадія Анатолійовича, щоб подякувати йому за своєчасну допомогу в делікатній ситуації.

Начальника тендерного відділу ще не було на місці, але поки Катя думала чи почекати його, чи прийти іншим разом, з'явився сам пан Зегер в компанії свого приятеля Степана. Побачивши білявку у своїй приймальні, чоловік на мить здивовано завмер.

- Вам щось потрібно, Катерино Віталіївно?

- Так, якщо у вас є хвилина, - кивнула дівчина. Вона не виглядала збентеженою або нерішучою, тому трохи заспокоївся і Гена.

- Проходьте, - чоловік відкрив для неї двері, запрошуючи пройти до кабінету.

Катя з невеликою осторогою пройшла в кабінет, але вона не очікувала, що разом з Геннадієм Анатолійовичем зайде і його друг. Дівчина поглянула на чоловіків і зніяковіла.

Гена намагався не дивитися на дівчину, щоб не видати свого збентеження, а ще потягнув за собою Стефка, щоб раптом не утнути якоїсь дурниці. Поруч з нею він зазвичай поводився як бовдур.

В голові промайнула думка, раптом Катя, почувши його пропозицію перевестися, вирішила стати його помічницею. В паху занило. Ні, працювати з нею він точно не зможе. Це була дуже, дуже погана ідея запропонувати таке.

- То що ви хотіли? - сідаючи за стіл, поцікавився чоловік.

- Це дещо особисте... - нерішуче глянула на Степана дівчина, але жоден з чоловіків не відреагував на її слова і навіть не поворухнувся.

Катя проковтнула, а потім сама собі здивувалася: чого ж вона так розхвилювалася? Боялася визнати перед кимось іншим, що вдячна пану Зегеру? Чи тонка ниточка невербального зв'язку з чоловіком, якого вона вважала не надто чутливим до інших, так вразила її саму, що тепер вона боялася у цьому зізнатися? Можливо, але думати про це не на часі. Вона затримує чоловіків, які напевне йшли до цього кабінету у справах.

- Пробачте, що відволікаю. Я просто хотіла подякувати вам.

- Подякувати?

- Так. Ви дуже допомогли Юлії Володимирівні сьогодні.

Пан Зегер розгубився. Коли це він примудрився так допомогти директорці з продажів, що знадобилася окрема зустріч для вдячності, тим паче через секретарку?

- Якщо я їй допоміг, то вона і мала б дякувати. Чи не так?

- Але ж це я вас попросила.

- Попросили? - здогадка почала просочуватися у свідомість, і Катя цілком підтвердила її.

- А хіба ви не тому підійшли, що помітили як я... Шукаю помочі?

- Тому... Зізнаюся, це було зовсім несподівано, - усміхнувся Геннадій, пригадуючи випадок. - Але те, як добре ви передаєте невербальні сигнали мене насправді вразило. Я майже почув ваш крик "Врятуй мене!"

- Так, це насправді було неймовірно, - кивнула дівчина. Може він правий, і справа не в ньому? - І я ще раз вам дякую. Якщо я можу якось віддячити...

- Кави буде цілком достатньо, - не став відмовлятися від подарунку долі Гена. Скромність та чемність не були його чеснотами. - Підійде будь-яка найближча кав'ярня. Я звільнюся хвилин за сорок. Час в мене є тільки сьогодні, бо потім я поїду щонайменше на два місяці.

- Так, звісно. Я розумію.

- Тоді зустрічаємося на сходах о, - він глянув на годинник на руці, - пів на сьому.

- Добре.

Катя вийшла в коридор та глибоко зітхнула. Вона не очікувала, що Геннадій Анатолійович насправді захоче якоїсь компенсації за свою допомогу, коли казала стандартну фразу про вдячність. Як поводитися, коли вони опиняться вдвох поза стінами компанії? Як поводитиметься він? Але в будь-якому разі кава це не така вже й велика проблема. Тим паче, що своїм вчинком пан Зегер заслужив щось набагато більше - довіру.

Трохи раніше означеного часу дівчина вже чекала на ґанку. Співробітники все ще розходилися, тому вона раз-у-раз кивала та прощалася з кимось з колег. За мить відчула себе ніяково, бо зрозуміла, скільки непотрібних розмов може з'явитися, якщо люди побачать, як вона іде з роботи в компанії Геннадія Зегера. Але думати про це було вже пізно, тим паче, що сам пан Зегер якраз пройшов через скляні двері й зараз йшов до неї... в компанії Поліни.

- Пробачте, Катерино Віталіївно, що змусив чекати. Маю закінчити з ще однією справою перш ніж ми підемо.

- Так, звісно, - очманіло покивала дівчина. Такого собі вона зовсім уявити не могла. Виходить ніхто, окрім неї, цю зустріч не сприймає серйозно. Навіть достатньо ревнива Поліна привітно попрощалася з нею та спокійно сіла в таксі.

- Можемо йти, - чарівно усміхнувся чоловік, повернувшись до дівчини, що так і продовжувала стояти на порозі Зегер-груп. - Куди ви мене запрошуєте?

- А. М-м. Я особливо не в курсі місцевих закладів. Може ви щось запропонуєте?

- Ми можемо поїхати в будь-яке місце. Не обов'язково поблизу. Головне, щоб там готували каву, яка вам подобається. Автівка на парковці, тож... - чоловік розвів руками, показуючи, що готовий до всього.

- Гаразд. Там нічого особливого... Можна навіть сказати кіоск, в який я заходжу по дорозі до зупинки. Але кава там дійсно дуже смачна.

- Але ж посидіти там можна чи ми будемо пити каву на ходу?

- Так-так. Там є столики і меню з десертами.

- От і чудово! Тоді поїхали.

Геннадій Анатолійович розвернувся та попрямував до своєї автівки, а дівчина подріботіла за ним. Тойота кольору синій металік привітно підморгнула фарами, коли її власник наблизився. Чоловік відкрив дверцята пасажирського сидіння, і Катя пірнула всередину.

Тільки опинившись всередині автівки, дівчина зрозуміла як змерзла, чекаючи на пана Зегера. І чого їй здумалося чекати на вулиці? Могла ж посидіти у вестибюлі.

- Замерзла? - стурбовано зсунув брови чоловік, коли опинився поруч. - Пробачте. Не думав, що доведеться кудись їхати, а то ввімкнув би прогрів заздалегідь.

- Не переймайтеся. Все в порядку, - усміхнулася білявка та поклала руки на коліна.

Погляд Геннадія завмер на них якийсь час, але зрештою він нічого не сказав. Просто відкинувся на своєму сидінні.

Тойота тихенько вібрувала, готуючи свій мотор до подорожі. А Зегер чи не вперше в житті не знав, що йому робити. Поговорити з дівчиною, чи мовчання "ок"? Ввімкнути музику? Нагадати їй про пасок безпеки? Спитати, чи не в ту кав'ярню вони завітають, де він бачив її з хлопцем? Хоча там, наче, не кіоск був.

Катя тим часом зігрілася і з цікавістю оглядала машину зсередини. Шкіряний салон, передня панель, що нагадувала приборну дошку літака з купою датчиків та екраном комп'ютера. Але жодних особистих речей, які могли б розповісти щось про власника автівки, тут не було.

- Пристебніться, - порушив тишу чоловік, й пасажирка слухняно потягнулася до паску безпеки.

Ще мить і машина рушила з місця. Катерина назвала адресу і навігатор негайно проклав маршрут.