10

- Катерино! - почувся вигук з кабінету. Внутрішнім зв'язком керівниця останніми днями не користувалася. Знімала стрес криком?

Помічниця підскочила з місця та побігла до кабінету. Юлія Володимирівна швидко продиктувала доручення і знову втратила інтерес до неї. Дівчина випарувалася з кабінету без зайвих питань.

Ніхто, навіть сама Катя, не вірив, що гарненька білявка протримається на цій посаді так довго, але ось уже два з хвостиком місяці вона працювала секретарем директорки з продажу. За цей час вона примудрилася стати тінню та передвісником Юлії Володимирівни.

Процес розлучення керівниці нещодавно завершився, і жінка з головою поринула в роботу. Підлеглі й раніше були не в захваті від вимогливої директорки, а після здобуття нею свободи вона перетворилася на все контролюючого тирана. Втім результати її роботи були такими самими надзвичайними, як і вимоги, тож гендиректор та відділ управління персоналом були лише раді такій продуктивності.

Катя почувалася набагато впевненіше, ніж раніше. Вона вже майже не робила помилок і щиро пишалася тим, що Юлія Володимирівна вже кілька разів похвалила її. А ще дівчина дізналася, що керівниця насправді дуже турбується про своїх підлеглих: у продажників найвигідніші умови роботи, найновіша техніка, найкращий соцпакет і таке інше. Навіть Катерина, коли перебувала на випробувальному терміні, несподівано виявила, що її зарплата суттєво збільшилася.

За таких умов, природно, що директорка з продажів очікувала повної віддачі від своїх підлеглих. Але пересічні працівники наче не помічали всієї цієї турботи і продовжували пригадувати їй холодний та різкий тон спілкування, а ще жорсткі вимоги до виконання планів. Звісно заочі.

Юлія Володимирівна на це не зважала. Процес розлучення висмоктав весь час та сили, а ще бажання бути ввічливою та стриманою по відношенню до нездар, які раз-у-раз роблять одні й ті самі помилки. Тож в Катерини з часом з'явилася ще одна функція - бути буфером між співробітниками та директоркою.

Білявка щиро не розуміла, чому решта так ставиться до Юлії Володимирівни, чому не бачать, як вона страждає, як багато працює, в тому числі і задля їхнього блага. Спершу білявка намагалася пояснювати це подружкам-менеджеркам, обуреним керівникам відділів та секторів. Але зрештою зрозуміла, що хоч люди й погоджуються з тим, що директорка має гарні риси, в душі тримають обрáзи.

- Катерино! - знову пролунав голос Юлії Володимирівни, секретарка знов підскочила та задріботіла до кабінету.

- Слухаю.

- У середу звільни місце об одинадцятій: Павло Павлович збирає директорів та керівників відділів. Підеш зі мною. В четвер на другу заплануй нараду з секторами. До середи замов мені нові таблички на стіл, на двері... Де там вони ще є? Звісно, цим відділ з персоналу зазвичай займається, але часу обмаль. І що там в нас з поточними справами?

Катерина доповіла, забрала папери та поспішила виконувати завдання з табличками. Віднині її керівницю звали Середа Юлія Володимирівна. Катя дуже сподівалася, що зі зміною прізвища директорку перестануть заочі називати скаженою вовчицею.

Поміч у справі прийшла з відділу по роботі з персоналом. Світлана сказала, що у неї є контакт фірми, з якою вони зазвичай співпрацюють у цій справі, та перелік необхідних для зміни аксесуарів: починаючи від таблички в холі і закінчуючи бейджиком-перепусткою. Катя наголосила на двох предметах, які треба зробити якнайшвидше і подякувала колежанці.

Дівчина розуміла, чому так поспішає Юлія Володимирівна у цій справі. Безперечно на такому заході буде й Олег Волков, адже він директор філіалу. І нічого спільного з тим чоловіком Юлія Середа мати не повинна.

Світлана впоралася вчасно. Наприкінці робочого дня у вівторок до приймальні директорки з продажу завітав кур'єр.

Катя тихо зайшла до кабінету керівниці, забрала зі столу стару табличку та поставила нову.

- Дякую, Катю, - не піднімаючи голови, озвалася брюнетка. - Той шум ззовні...

- Так. На дверях також поміняли.

- Дякую, - повторила жінка.

- Будь ласка.

Ранок наступного дня був ще більш метушливим, ніж зазвичай. Офіс заповнили керівники різних ступенів. Хтось відвідував відділи головного офісу у справах, хтось навідував колишні місця роботи чи знайомих, щоб привітатися. Начальники відділів, з якими зазвичай спілкувалися телефоном, заходили познайомитися особисто.

- В житті ви ще чарівніша, Катерино Віталіївно, - потискаючи руку, усміхався Сергій Миколайович.

Він був наймолодшим серед керівників-продажників, але найбільш серйозним та відповідальним серед усіх. Для Катерини він був продухом в світі зверхніх і хтивих чоловіків. Тому так розгубилася дівчина, почувши несподіваний комплімент.

- Дякую, - промимрила білявка. Ситуацію виправила керівниця, що вийшла зі свого кабінету.

- Юліє Володимирівно, я біля ваших ніг! - вигукнув чоловік та припав до руки брюнетки.

- Годі лякати мою помічницю, Сергію Миколайовичу, - холодно наказала жінка, наче не помітивши дивної поведінки підлеглого, який продовжив притискатися губами до її руки.

- Що поробиш, - нарешті випростався він, - не можу втриматися, коли бачу такий неймовірний тандем. Ви наче ніч та день, гріх та спасіння, лють і доброта...

- Твої асоціації, Сергію... - раптом розсміялася директорка.

- А хіба не такий образ ви собі обрали, Юліє Володимирівно? - перестав блазнювати чоловік і трохи сумно посміхнувся. - Я мав задоволення бачити перетворення власними очима: звичайна відмінниця з хлоп'ячими звичками перетворилася на королеву продажів.

- Не маю ані часу, ані бажання це зараз обговорювати, - знову стала серйозною директорка.

- Так, розумію, - також став серйозним Сергій Миколайович. - Я завітав, щоб спитати з приязні, за якою такою справою найвище керівництво влаштувало цей зліт, та ще й так несподівано?

- Й гадки не маю, - знизала плечима директорка. - В мене тільки одна теорія: невдовзі кінець року.

- До нього ще два місяці... - похитав головою Сергій Миколайович.

- Тоді годі гадати. Просто сходимо та дізнаємося про все.

- Сподіваюся, що це не продаж фірми чи злиття.

- Навряд чи знайдеться компанія здатна поглинути Зегер-груп, - подала голос Катерина. Припущення Сергія Миколайовича чомусь її налякало.

- В Україні не знайдеться, - дещо здивований поривом дівчини, погодився чоловік. За хвилину він пішов.

Розмова з Сергієм Миколайовичем так збудила Катю, що вона не втрималася від коментаря:

- А у вас гарні стосунки.

- Так, - дещо розгублено усміхнулася Юлія Володимирівна. - Ми давно знайомі, дружили сім'ями...

Катерина проковтнула питання, що ледь не злетіло з її губ. Ятрити сімейне питання вона не хотіла.

- Ходімо, - перервала ніякове мовчання директорка. - В мене є ще питання, які я планую вирішити до початку наради.

Вони вийшли з приймальні та спустилися сходами на потрібний поверх. Скористатися ліфтом зараз було дуже складно, тому Юлія Володимирівна навіть не намагалася цього зробити, а Катя просто слідувала за нею. Вони пройшли коридором, який як ніколи був сповнений метушнею. Навіть співробітники, які не приймали участі в заході перебували у неймовірному збудженні. Павло Зегер вмів створити ажіотаж.

Катя вся напружилася, коли вони підійшли до приймальні Геннадія Зегера, але ззовні лишалася тінню своєї керівниці, тому просто зробила вигляд, що присутність тут не доставляє їй незручностей.

- Добрий день, Геннадій Анатолійович у себе? - поцікавилася директорка в секретарки, яка не одразу звернула увагу на відвідувачів, бо уважно щось вивчала на екрані свого ноутбука.

- Так, Юліє Володимирівно, він чекає на вас, - кивнула дівчина, відкинувшись у кріслі.

Оскільки інших вказівок не було, Катя ввійшла до кабінету керівника тендерного відділу слідом за директоркою. Вона не бачила Геннадія Анатолійовича з тої несподіваної зустрічі поглядами в кафе, що насправді було вкрай дивно з огляду на те, як тісно співпрацюють їхні напрямки.

Звісно, вона не прагнула побачити його, але й не уникала завдань пов'язаних з цим відділом. Така поведінка могла негативно позначитися на її кар'єрі в майбутньому, адже дівчина не втратила надії колись працювати тут, хоч і не уявляла, як це може реалізуватися. Тому внутрішньо Катерина весь час готувалася до зустрічі, яка так і не відбулася аж до цього дня.

Втім, схоже, побоювання були марними. Геннадій Анатолійович мазнув по ній поглядом, коли вітався, а потім зосередився на спілкуванні з Юлією Володимирівною.