7

Як і обіцяв Сергій Михайлович, наприкінці другого тижня своєї роботи Катерина плакала та ладна була втекти з посади секретаря директора з продажу. Втім, хоч до сліз її довели холодні слова керівниці, Юлію Володимирівну дівчина не звинувачувала. Адже це не директорка помилилася стільки разів, що дводенна робота звелася нанівець.

Катерина вийшла з туалетної кабінки, поправила, як могла, макіяж та понуро попленталася до своєї приймальні. Відчинивши двері, здригнулася від чоловічого рева, а потім кинулася до кабінету, бо там щось загриміло.

- Олеже, будь ласка, це ж форс-мажор! - благала Юлія Володимирівна свого розлюченого чоловіка.

- Та коли ти вже второпаєш, що це все принижує мене як чоловіка?! Твоя посада, дохід, робота по дванадцять годин. Невже так складно бути нормальною жінкою?

- Я робила все, що можу... але ти продовжуєш тиснути на мене. Як мені ще підлаштуватися? Я вже не можу цього терпіти!

- Я тисну на тебе? Та ти живеш як у Бога за дверима! Робиш, що заманеться. На мене ***, - Волков скинув руку вгору, і Катя скрикнула, побачивши це.

Чоловік спрямував червоне від люті обличчя на дівчину, зробив кілька кроків до виходу, відштовхнув секретарку дверима та вийшов геть.

- Юліє Володимирівно, з вами все гаразд? - дівчина кинулася до директори, яка поволі сповзала на підлогу.

По щоках жінки полилися сльози.

- Як я втомилася, - ледь чутно видихнула вона, пальці її тремтіли.

- Пробачте, це все через мене, - Катя не знала, як зарадити в цій ситуації, тому просто сіла навколішки поруч.

На мить зависла тиша.

- Єдине, що можна зараз зробити, виправити помилки, - Юлія Володимирівна зітхнула та підвелася, пройшла повз дівчину до дзеркала та ретельно прибрала сліди своєї слабкості з обличчя. - Я так розумію, що ви готові до роботи?

- Так, - з готовністю підхопилася Катерина, щиро захоплюючись силою цієї жінки.

- Тоді несіть свій ноутбук сюди. Для швидшої комунікації. Подзвоніть до відділу доставки та попросіть когось затриматися, щоб підготувати нову комплектацію. Ні, краще я сама подзвоню. А ви підготуйте документацію для підпису. Скільки там пакетів?

- Тринадцять.

Юлія Володимирівна кивнула й взяла свій телефон.

Коли дзвінок було завершено, Катерина вже повністю поринула в роботу за приставним столом в кабінеті керівниці.

- Вам доведеться самій віднести документи, кур'єри...

- Так, звісно я зроблю це.

Впоратися з паперовою роботою вдалося швидше, ніж розраховувала Катерина. Здебільшого через те, що Юлія Володимирівна допомагала на кожному з етапів роботи, навіть розкладала документи по пакунках. Тож підхопивши чималенький стос паперових пакетів, Катерина понесла його у відділ доставки.

Зустрів її чолов'яга середніх років із сріблястими скронями та вусами в уніформі і з геть кепським настроєм.

- Що там у вас за ідіот розстарався? - загримав чоловік щойно побачив Катерину.

- Пробачте, це моя провина... - дівчина й досі не могла знайти куди себе діти, бо через неї іншим людям стільки клопоту.

- А... гхм... Гаразд. Це робота, - вже спокійніше сказав працівник. Гримати на малу з переляканими оленячими очима було шкода. - Ходімо, допоможеш трохи й на тому...

Дівчина слухняно пішла за ним. Допомогала як могла і за годину повернулася до свого кабінету.

Юлія Володимирівна все ще була на місці. Вона сиділа на білій канапці, яку нещодавно встановили в приймальні, та пила каву, зроблену новенькою кавоваркою.

- Тут стало затишніше, - ще раз оглянувши приміщення, промовила вона до своєї помічниці.

- Так, - кивнула Катя, тільки місця стало ще менше.

- Є пропозиції? - звела чорну брову керівниця.

- Зменшити кількість шаф, - Катя й собі ввімкнула кавоварку.

- Так, гадаю, це допоможе, але куди подіти те, що в них зберігається? - спадок від попереднього директора досі був для неї загадковим. Катерина, яка вже трохи ознайомилася зі змістом шаф, впевнено відповіда:

- Деякі справи можна передати в архів. Дещо взагалі знищити... - вона зробила ковток кави, потім ще один. - Але чи це справді доречний час для того, щоб турбуватися про затишок?

- О, ви напевне поспішаєте додому? - схаменулася Юлія Володимирівна.

- Я - ні, - мотнула головою білявка. - А як щодо вас?

- Я не збираюся повертатися додому... - знизала плечима брюнетка. - Думаю, може отут заночувати, на цій канапці.

- Що ви таке кажете? Це ж не зручно. Якщо вам нікуди йти, то можете заночувати у мене...

- Доброго вечора, - в порозі з'явився Дмитро. - У директора відділу продажів знову неспокійно?

- Доброго вечора, - майже в один голос привіталися жінки.

- Юліє Володимирівно, ви також тут? - здивувався співробітник відділу безпеки та негайно пояснив свій візит: - Охоронець побачив на камерах Хале... тобто пані Левицьку. От я і вирішив перевірити, чому вона не дослухається до порад.

- Сталася непередбачувана ситуація. Робочі моменти, - від втомленої беззахисної жінки, що сиділа на канапі хвилину тому, нічого не лишилося. Пані Волкова знову перетворилася на директорку. - Я відправляла Катерину Віталіївну з дорученням. Ми вже закінчили. Вибачте за турботу.

- Жодних турбот, - запевнив Дмитро Юрійович. - Вам замовити таксі?

- Якщо вам не складно, - вдячно посміхнулася директорка.

Працівник служби безпеки кивнув та приклав слухавку до вуха.

- То як, ви поїдете до мене? - тихо спитала Катерина, кинувши оком в бік Дмитра.

- Ні, Катю, дякую за пропозицію. Зі мною все буде добре.

Та щось таки було не добре, бо наступного дня Юлія Володимирівна на роботу не приїхала. Вона подзвонила вранці та сказала, що буде відсутня за сімейними обставинами.

Без керівниці основний удар довелося брати на себе Катерині, й це був один з найжахливіших днів на пам'яті дівчини. Затримані на півдня відправлення турбували замовників, керівники відділів та секторів насідали. Та білявка тримала удар, вона намагалася наслідувати поведінку своєї керівниці, випромінюючи впевненість та професіоналізм. Жодної тіні страху чи стурбованості сторонні бачити не повинні.

Наступного дня Юлія Володимирівна знову твердою рукою продовжила керувати напрямом. І Катя вже вирішила, що все налагодилося, аж поки не прийшов чоловік директорки.

- Що ти це таке утнула? - гримнув вигук щойно за ним зачинилися двері.

Катя ледь могла всидіти на місці. З одного боку її не кликали, щоб заходити до зачиненого кабінету, з іншого чоловік може знову спробувати щось заподіяти Юлії Володимирівні. Та Олег Волков вийшов швидше, ніж передбачала помічниця, й майже одразу ввімкнувся внутрішній зв'язок:

- Катя, будь ласка, зв'яжіться з секретарем генерального директора та з'ясуйте, коли я зможу до нього підійти. Мені потрібно п'ятнадцять хвилин.

- Добре!

Катерина негайно виконала прохання та з'ясувала, що генеральний має вікно і прийме директорку з продажу, якщо вона прийде до нього просто зараз. Юлія Володимирівна стрімко вийшла з кабінету і пропала на цілу годину. В приймальні сиділо вже двоє співробітників, яким було призначено зустрічі. Підписання чекали документи. А листи відповідей...

Юлія Володимирівна повернулася так само стрімко, як і вийшла, й одразу повернулася до роботи.

Наприкінці робочого дня секретарка не могла позбавитися внутрішньої напруги. От-от мав з'явитися чоловік керівниці й зчинити черговий скандал, але він так і не з'явився. Катя нерішуче зазирнула в кабінет і застала Юлію Володимирівну за роботою.

- Ви вже можете йти, - не чекаючи питання від помічниці сказала директорка з продажів.

- А ви?

- В мене ще є справи сьогодні. В понеділок о дев'ятій підготуйте нарадчу до зустрічі. Мені знадобиться фліпчарт.

- А кого сповістити? - Катя розгубилася. Чому директорка не повідомила про зустріч раніше?

- Всі вже сповіщенні. Це щомісячна зустріч зі співробітниками, яку я започаткувала. Її немає в розкладі?

- Ні, ви не казали... - в душі застрибала паніка "Я знову схибила?!"

- Її повинна була внести Сніжана, - ані на мить не замислившись, вгамувала розпач помічниці Юлія Володимирівна. - В такому разі спершу внесіть зустріч до бази на дев'яту тридцять і тоді можете бути вільні. Гадаю, решта співробітників слухали мене уважніше, ніж ваша попередниця і подія відбудеться. В будь-якому разі, це не ваша турбота.

- Я зрозуміла, - кивнула Катя, зробивши собі пам'ятку все ж таки попередити співробітників зранку.

- До побачення, - директорка перевела погляд на екран і на помічницю уваги більше не звертала.

- До побачення, - дівчина вийшла з кабінету та закрила за собою двері. Їй дуже кортіло розпитати Юлію Володимирівну про все, але вона ніколи б не наважилася це зробити. Тому лишалося просто виконати роботу та йти додому.