РОЗДІЛ 16: В утробі сталевого звіра

Світло ліхтарів вихоплювало з темряви величезні обриси. Те, що вони побачили всередині ангару, не було просто технікою. Це був монумент епосі, яка так і не стала реальністю. Величезні транспортні літаки з вертикальним зльотом, рядки броньованих машин із незвичним маркуванням, а в самому центрі — щось, що нагадувало портативний командний центр, з’єднаний з центральним комп’ютером, розміром із цілу кімнату.

— Це... це «Об'єкт-99», — голос Каті тремтів від захвату й жаху. — Я бачила схеми цього місця в архівах, але думала, що це міська легенда. Це був прототип автономної бази, яка мала працювати без жодного зв'язку із зовнішнім світом.

Артем обережно ступав по металевій підлозі, що дзвеніла під його черевиками.

— Сашку, перевір периметр. Катю, чи можна це запустити?

— Я спробую, — дівчина вже бігла до центральної консолі. — Але тут все на аналогових тумблерах і механічних реле. Це неможливо зламати ззовні, це потрібно «оживити» зсередини.

Віктор, який до цього моменту не відпускав руку матері, раптом вирвався й побіг у глибину ангару.

— Вікторе, стій! — вигукнула Анна, кидаючись слідом за ним.

Хлопчик зупинився перед величезним сталевим екраном, який займав усю стіну. Він поклав долоню на холодну поверхню, і раптом екран ожив. Тисячі жовтих крапок засвітилися на карті, що з'явилася на ньому. Це була карта країни, але не такої, яку вони знали. На ній були позначені сотні об’єктів, про існування яких ніхто не здогадувався.

— Бачиш, мамо? — тихо промовив Віктор. — Це не просто бункер. Це мережа. Вона чекала на те, щоб хтось ввів пароль.

— Який пароль? — запитав Артем, підходячи ближче. Його рука не покидала руків’я пістолета.

Віктор повернувся до нього, і в його очах на мить промайнуло щось глибоке і старе.

— Пароль — це не слова, тату. Це голос.

В цей момент ангар здригнувся. Десь далеко, глибоко в надрах гори, почали працювати генератори. Звук був схожий на низьке гарчання велетенського звіра, що нарешті прокинувся від багаторічного сну. Лампи під стелею, які десятиліттями були мертвими, почали спалахувати одна за одною, заливаючи ангар холодним білим світлом.

— Катю, що ти зробила? — Артем різко обернувся до дівчини.

— Я нічого! — крикнула вона у відповідь, не відриваючись від консолі. — Я тільки підключила живлення! Хтось або щось автоматично активувало протокол пробудження, як тільки система відчула присутність користувача з певним рівнем допуску.

— Віктор? — Анна з жахом подивилася на сина. — Ти знаєш, хто це запустив?

— Система «Егіда» колись була частиною цього проекту, — Віктор провів пальцем по екрану, і крапки на карті почали рухатися. — Але вони пішли не тим шляхом. Вони створили цифрове око, а мали створити цифровий розум. Тепер, коли ми тут, вони знають, що ми повернулися.

— Хто "вони"? — голос Артема став напруженим.

— Ті, хто створив це місце, — відповів хлопчик. — Бєлов знав про цей вузол. Саме тому він шукав мене. Він хотів використовувати мозок, щоб керувати всією цією мережею.

Раптом на консолі з'явилося повідомлення: «АВТОРИЗАЦІЯ ПІДТВЕРДЖЕНА. ДОСТУП ДО КЕРУВАННЯ МЕРЕЖЕЮ ВІДКРИТО».

Сашко-старший, який весь цей час стояв біля входу, різко обернувся.

— Артеме, у нас проблеми. Датчики на вході показують рух. Хтось знав, що ми сюди прийдемо. І вони вже тут.

Артем подивився на двері, які вони щойно зачинили. З того боку почувся характерний металевий ляскіт — хтось різав герметичні двері лазерними різаками.

— Вони вистежили нас за енергетичним сплеском, коли ми запустили станцію, — процідив Артем. — Катю, скільки часу тобі треба, щоб заблокувати вхід?

— Мені треба отримати доступ до системи оборони ангару! — дівчина працювала на межі можливостей. — Якщо ці старі турелі ще функціонують, ми зможемо відбити будь-яку атаку.

— Давай! — Артем кинувся до дверей, готуючись до останнього рубежу.

Анна притиснула до себе Віктора, дивлячись на екран, де продовжували спалахувати нові й нові об'єкти. Тепер вона розуміла: їхня втеча перетворилася на щось значно масштабніше. Вони знайшли не просто схованку — вони знайшли зброю, здатну змінити хід цієї невидимої війни. Але чи зможуть вони нею скористатися, не втративши при цьому себе?

Двері з гуркотом прогнулися всередину. Почалося.