РОЗДІЛ 2: Пастка в тумані

Двері будинку захлопнулися з таким гуркотом, що шибки у вікнах затремтіли. Артем миттєво провернув засув і засунув масивний дубовий брус — стару систему захисту, яку він встановив власноруч, наче передчував цей день. У вітальні панував хаос: Катя притискала до себе обох хлопчиків, намагаючись заспокоїти їх, хоча її власні руки дрібно тремтіли. Маленький Сашко плакав, а Віктор, наляканий криком батька, мовчки вчепився в поділ сукні матері.

— Сашко, на кухню! Перевір задній вхід і вікна в пральні! — скомандував Артем напарнику, не зводячи очей із панорамного вікна, що виходило на ліс. Його голос був холодним і чітким, професійна деформація поліцейського взяла гору над емоціями. — Катю, веди дітей на другий поверх, у ванну кімнату. Там немає вікон. Зачинися і не виходь, поки я не скажу.

Анна стояла посеред кімнати, наче загіпнотизована. В її вухах усе ще стояв той ритмічний стукіт тростини: тук... тук... тук... Він не був випадковим. Це був метроном її страху. Максим повернувся не просто так — він хотів, щоб вона почула його наближення. Він хотів, щоб вона знову відчула себе тією безпорадною дівчиною в білій палаті.

— Анно! — Артем підбіг до неї і різко струснув за плечі. — Прийди до тями! Мені потрібно, щоб ти зібралася. Ти пам'ятаєш, що він казав у клініці про "борги"? Було щось, про що ми не знаємо?

Вона підвела на нього очі, які здавалися величезними на блідому обличчі.

— Він сказав... пекло набагато глибше, — прошепотіла вона. — Артеме, він не один. Максим ніколи не діє сам, коли він поранений. Хтось допоміг йому вибратися з того підвалу. Хтось лікував його всі ці два роки.

Раптом світло в будинку мигнуло і згасло. Настала абсолютна, непроглядна темрява. Десь у надрах підвалу почувся неприємний звук електричного розряду — генератор, який мав увімкнутися автоматично, мовчав.

— Перерізали дроти, — почувся голос Сашка-старшого з кухні. Він повернувся у вітальню, тримаючи ліхтарик, промінь якого тривожно вихоплював шматки меблів. — І мобільний зв'язок зник. Глушилка.

Тиша, що запала після цього, була набагато страшнішою за будь-який шум. У цій тиші вони почули дивний звук із боку тераси. Це не був стукіт. Це було шкрябання металу об скло. Повільне, навмисне.

Артем підняв пістолет, навівши його на темний силует панорамного вікна.

— Виходь, мерзотнику! — крикнув він. — Я знаю, що ти там!

Замість відповіді на склі почало з'являтися щось біле. У промені ліхтарика вони побачили, що хтось із того боку пише балончиком із фарбою прямо на склі. Літери були великими, нерівними, наче їх писала людина з пошкодженою рукою.

«ВИБІР» — з'явилося перше слово.

«АННА АБО ДИТИНА» — друге.

Анна відчула, як її серце провалилося в безодню. Це був почерк Максима. Він не збирався штурмувати будинок. Він збирався виснажувати їх психологічно, доводячи до божевілля.

— Він не забере Віктора, — Артем зробив крок до вікна, але Сашко перехопив його за руку.

— Стій! Це пастка! Він чекає, поки ти підійдеш ближче, щоб вистрілити крізь скло.

У цей момент згори почувся пронизливий крик Каті. Це не був крик страху — це був крик болю.

Артем і Сашко кинулися вгору по сходах, перестрибуючи через дві сходинки. Анна бігла за ними, відчуваючи, як легені розриваються від нестачі кисню. Коли вони влетіли у ванну кімнату, вони побачили Катю, що лежала на підлозі. Вона була притомна, але трималася за плече, з якого стирчав невеликий металевий дротик.

— Діти... — прохрипіла вона, вказуючи на вентиляційну решітку під стелею.

Решітка була вирвана. Маленька кімната була порожньою. Віктора і Сашка-молодшого не було.

— Як?! Це неможливо! — Сашко підскочив до вентиляції, але отвір був занадто малим для дорослої людини. — Сюди міг пролізти тільки хтось дуже худий... або дитина.

Анна підійшла до Каті і витягла дротик. На його кінці була крапля прозорої рідини.

— Снодійне. Таке саме, як у клініці. Максиме, ти потвора! — закричала вона в порожнечу будинку.

У відповідь з коридору пролунав сміх. Це не був живий сміх — звук йшов із динаміків системи "розумний дім", яку вони вважали своєю безпекою.

— «Гра почалася, Анно», — голос Максима, спотворений перешкодами, заповнив увесь будинок. — «У вас є одна година, щоб знайти першу підказку. Якщо ні — Віктор дізнається, що таке "Тиха гавань" зсередини. Артеме, не намагайся бути героєм. Ти вже програв, коли дозволив мені впасти. Тепер ти будеш дивитися, як я піднімаюся... на твоїх кістках».

Динаміки замовкли з коротким клацанням. Артем стояв посеред коридору, стискаючи пістолет так сильно, що його кісточки побіліли. Він повернувся до Анни, і вона вперше побачила в його очах не просто гнів, а холодну, розважливу жагу вбивства.

— Він хоче підказок? — Артем перевірив магазин зброї. — Він їх отримає. Сашко, приводь Катю до тями. Ми йдемо в підвал. Якщо він зламав систему, то центр управління — там.

Анна відчула, як страх починає змінюватися на щось інше. На ту саму сталь, яка допомогла їй вижити в перший раз. Максим зробив найбільшу помилку — він забрав її сина. А жінка, у якої забрали дитину, стає небезпечнішою за будь-якого професійного вбивцю.

— Я знаю, де підказка, — раптом сказала Анна, згадуючи напис на склі. — "Вибір". Він не просто так це написав. У нас у підвалі стоїть стара скриня з моїми речами з клініки. Ті речі, які ти, Артеме, просив мене спалити, а я не змогла.