РОЗДІЛ 4: Крижаний подих минулого

Скло вхідних дверей розлетілося з граната. Дрібні кристали полетіли в коридор, виблискуючи в місячному світлі, як діаманти. Анна вскрикнула, закриваючи обличчя руками, а Артем миттєво зреагував — він схопив її за плече і буквально кинув на підлогу, за стіну, закриваючи власним тілом.

Катя стояла на порозі, бліда, як привид. Її руки, що тримали червоні троянди, тремтіли настільки сильно, що пелюстки опадали на розбите скло, змішуючись із ним у химерному танці. Але за її спиною височіла масивна постать у чорній шкіряній куртці. Це був не Максим — той був надто худим і витонченим. Це був чоловік з обличчям, посіченим шрамами, з очима, холодними, як антарктичний лід.

— Артеме, кинь іграшку, — прохрипів чоловік, тримаючи Катю за горло однією рукою, а іншою приставляючи до її скроні щось металеве. — Максим передавав привіт. Він сказав, що ти став занадто м’яким після того, як почав гратися в татка.

Артем не поворухнувся. Його палець лежав на спусковому гачку, ствол пістолета був спрямований точно в лоб нападнику. Але між ними була Катя. Невинна жінка, яка просто хотіла врятувати свою дитину.

— Відпусти її, Глібе, — голос Артема був настільки низьким, що вібрував у грудях Анни. — Я пам’ятаю тебе ще з часів служби. Ти ж був нормальним хлопцем, поки не почав працювати на таких, як Макс.

— Часи змінюються, — Гліб штовхнув Катю вперед, використовуючи її як живий щит, і зробив крок всередину будинку. — Максим обіцяв мені стільки, скільки ти за все життя не заробиш у своїй поліції.

Анна відчувала, як серце калатає в горлі. Вона бачила, як Катя плаче, не видаючи жодного звуку, лише її губи беззвучно благали: «Вибачте». В цю мить Анна зрозуміла: якщо вони не зроблять щось зараз, цей чоловік не залишить живих. Максим не залишає свідків.

Зненацька з дитячої кімнати почувся плач Віктора. Малюк прокинувся від звуку розбитого скла.

Цей звук подіяв на Артема як детонатор. Його очі спалахнули люттю, яку Анна ніколи раніше не бачила.

— Анно, в кімнату! До сина! — крикнув він.

В ту ж мить Гліб зробив випад, намагаючись відштовхнути Катю і дістати свою зброю. Але Артем був швидшим. Він не стріляв — він знав, що куля може зачепити Катю. Замість цього він зробив блискавичний кидок вперед, перехоплюючи руку Гліба.

Почалася запекла боротьба. Двоє сильних чоловіків зчепилися в тісному коридорі, зносячи на своєму шляху комод і настільну лампу. Світло згасло, і тепер лише спалахи місячного світла вихоплювали шматки бою: блиск металу, важкі удари кулаків, хрипке дихання.

Анна, замість того щоб бігти, схопила важку бронзову статуетку, що стояла на підлозі. Вона бачила, як Гліб притис Артема до стіни і почав здавлювати його горло, одночасно витягуючи ніж з-за пояса.

— Не смій! — закричала Анна.

Вона підбігла ззаду і з усієї сили вдарила Гліба статуеткою по руці, в якій був ніж. Почувся хрускіт кістки, ніж випав і з дзвоном полетів під диван. Гліб заревів від болю і повернувся до неї, замахнувшись здоровою рукою.

— Тварь! — просичав він.

Але цієї секунди Артему вистачило. Він провів потужний аперкот знизу, і голова Гліба відкинулася назад, вдарившись об одвірок. Нападник важко осів на підлогу, втративши свідомість.

Артем важко дихав, його сорочка була розірвана, на щоці розпливалася синя пляма. Він швидко перевірив пульс у Гліба, а потім обернувся до Каті, яка впала на коліна біля розбитого скла.

— Він... він сказав, що мій син у них, — схлипувала вона. — Максим... він прислав мені фото Сашка. Він був на ігровому майданчику...

Артем підняв пістолет і підійшов до Каті.

— Де вони тримають твого сина? Кажи, Катю! Зараз же!

Раптом телефон Гліба, що випав на підлогу, засвітився. На екрані з'явилося відеоповідомлення. Артем натиснув на «плей».

На екрані було видно темне приміщення, схоже на підвал. Маленький хлопчик сидів на стільці, зв’язаний, а перед його обличчям хтось тримав телефон. Потім камера повернулася, і в кадрі з’явилося обличчя... самого Максима.

Він був не у в'язниці. Він посміхався, поправляючи свій ідеально чистий піджак.

— Браво, Артеме. Хороша робота. Ви з Анною — чудова команда. Але гра тільки починається. Гліб був лише кур’єром. А тепер послухай умови: або Анна приходить до мене сама за цією адресою, або маленький Сашко ніколи не повернеться додому. Вибір за тобою, кохана дружино.

Екран згас. В будинку знову стало тихо, тільки Віктор про

довжував плакати в іншій кімнаті, кличучи маму.