РОЗДІЛ 7: Очна ставка з привидом

У кабінеті запала важка, майже фізично відчутна тиша. Артем завмер, не вимикаючи диктофон, його погляд став гострим, як у мисливця, що нарешті вистежив звіра. Адвокат Соколовський зблід так, що його обличчя злилося з кольором стін. Його рука, яка щойно тягнулася до кнопки виклику персоналу, безсило впала.

— Що ви сказали, Анно? — тихо, майже пошепки запитав Артем. — Повторіть це ще раз. Чию провину ви несли?

Анна відкрила рот, щоб вимовити ім'я, яке ще вчора було для неї дорожчим за життя, але в цей момент масивні дубові двері розчинилися з таким гуркотом, наче їх вибили. На порозі стояв він. Максим.

Він виглядав бездоганно, як і завжди: ідеально відпрасована біла сорочка, дорогий годинник, що виблискував під лампами, і вираз глибокої, майже святої занепокоєності на обличчі. Він кинувся до Анни, намагаючись схопити її за плечі, але вона відсахнулася, втиснувшись у спинку стільця, наче побачила привида.— Люба! Я щойно дізнався, що слідчий приїхав без попередження! Це незаконно! — голос Макса був сповнений удаваної ніжності, але Анна тепер чула в ньому лише фальш. — Пане слідчий, моя дружина не тямить, що каже. Лікарі ж попереджали: у неї стадія заперечення. — Пане слідчий, моя дружина не тямить, що каже. Лікарі ж попереджали: у неї стадія заперечення. Вона намагається перекласти відповідальність на мене, щоб полегшити власний біль. Це захисний механізм розбитої психіки!

Він подивився на Анну так, ніби вона була маленькою хворою дитиною, яка марить у гарячці. Але тепер вона бачила не турботу, а крижаний розрахунок у його зіницях. Він прийшов, щоб остаточно зачинити її рот. — Люба, тобі не можна нервувати... телефон загубився в ту ніч, ти ж знаєш... — почав він, наближаючись.

— Тієї ніч, перед тим як ми вийшли з ресторану, Макс попросив мене сфотографувати його.

— Пане Артеме, — вона різко повернулася до слідчого, ігноруючи чоловіка.Я зробила кілька знімків на свій телефон.

Він сказав, що йому дуже подобається освітлення в залі. Максим ледь помітно здригнувся. Його права рука мимовільно стиснулася в кулак.

— І що з того? — запитав Артем, відчуваючи, що нитка розмови веде до чогось важливого. — На тому фото він у своєму піджаку, — Анна заговорила швидше, кожне слово було як постріл. — У тому самому піджаку, який він потім накинув мені на плечі. А коли ви знайшли мене біля тіла, я тримала цей піджак у руках. Він був розірваний і заляпаний кров'ю.

Якщо я вбила того чоловіка сама, як стверджує мій «люблячий» чоловік, то чому кров на піджаку, який був на ньому в момент вбивства? Той самий ніж із дерев'яною ручкою. Він приніс його з собою. Він знав, що ми зустрінемо ту людину! І головне — на фото, зробленому за десять хвилин до трагедії, видно, що в кишені його піджака лежить ніж. Максим зробив крок назад. Його впевненість почала осипатися, як стара штукатурка зі стін занедбаного будинку. Обличчя перекосилося від злоби, яку він більше не міг приховувати за маскою турботи. 

— Це маячня! — вигукнув він, і його голос зірвався на вереск. — Ні, — Анна вперше за багато днів посміхнулася, і це була посмішка людини, яка нарешті скинула кайдани.

— Ти все вигадуєш! Телефон розбився, його немає! Ти просто божевільна вбивця, яка хоче потягнути мене за собою!— Я не розбила його. Я сховала телефон у ресторані, засунувши його глибоко між сидіннями нашого — Я не розбила його. Я сховала телефон у ресторані, засунувши його глибоко між сидіннями нашого диванчика, коли ти відійшов розрахуватися. Я бачила, як ти нервуєш, бачила, як ти ховаєш ніж у піджак... 

Я хотіла вірити, що помиляюся. Я хотіла, щоб це був лише мій жахливий сон... а вийшло, що я зберегла собі життя.

Насправді вона не була впевнена, чи телефон ще там, чи його вже знайшли прибиральники. Але вона бачила, як Макс зблід до синяви. Він не знав напевно. Його ідеальний план мав одну дірку — її волю.

— Ти... ти нікчемна зрадниця! — процідив він крізь зуби, забувши про присутність слідчого. — Після всього, що я для тебе зробив! Я купив тобі все — цей одяг, це життя, цю клініку! Ти мала просто мовчати!

— Ви це чули? — Артем повільно підвівся, вимикаючи диктофон. — Пане Коваль, я думаю, нам час змінити декорації. Ви затримані за підозрою у вбивстві та перешкоджанні правосуддю.

Двоє оперативників, які весь цей час чекали в коридорі, увійшли до палати. Коли на зап’ястях Максима клацнули кайданки, звук був найсолодшою музикою, яку Анна чула за все життя. Адвокат Соколовський почав гарячково збирати свої папери: — Я... я перепрошую, це якесь непорозуміння, мені треба терміново зробити дзвінок...

— Сидіть на місці, пане адвокате, — холодно сказав Артем. — У мене до вас і до головного лікаря цієї «гавані» буде дуже довга розмова про склад ваших «вітамінів» та кошти, які ви отримували за мовчання пані Анни.

Коли Макса виводили з палати, він обернувся в дверях. Його погляд був сповнений такої ненависті, що Анні на мить стало холодно. 

— Власник камери номер чотири, — спокійно відповів Артем. Він повернувся до Анни і вперше подивився на неї не як на підозрювану, а як на жінку, яку щойно витягли з пекла. — Ходімо, Анно. Вам тут більше нема чого робити. Ваші речі вже чекають у моїй машині.