РОЗДІЛ 6: Голос із темряви

Анна стояла, притиснувшись вухом до холодного дерева дверей. Кожне слово таємничої жінки за дверима вдаряло по ній, наче каміння. «Він купує твій довічний термін... щоб ти ніколи не згадала...»

— Хто ви? — ледь чутно прошепотіла вона, боячись, що голос її видасть.

— Я Катя, — почувся швидкий,. — З третьої палати. Я тут уже три місяці. Мій чоловік теж хотів «полікувати» мене після того, як я дізналася про його офшори. Слухай уважно: твій Максим сьогодні був у головного лікаря. Він приніс таку суму, що тут можна ціле крило відремонтувати. Я чула, як він казав у кабінеті: «Мені не важливо, скільки вона тут пробуде. Як Рік, два, десять — головне, щоб вона була впевнена, що хвора. І щоб жодного зайвого слова слідчому». Анна відчула, як підлога під ногами почала гойдатися. «Десять років». «Жодного зайвого слова». Значить, Швейцарія була лише морквою на паличці для віслюка, яким він її вважав? — Він... він не міг, — вимовила Анна, хоча в глибині душі вже знала — міг.

— Всі вони так кажуть спочатку, — гірко відповіла Катя. — Завтра приїде той молодий слідчий. І тоді ти навіки залишишся «неосудною вбивцею». А він знайде собі іншу «кохану», поки ти гнитимеш тут у золотій клітці. Якщо ти будеш під ліками — ти просто кивнеш на все, що підсуне адвокат. Не пий сині капсули. Тримайся, красуне. Йдуть...

Почулися швидкі кроки медсестри по килиму, і шепіт за дверима миттєво зник. Анна відсахнулася від дверей і впала на ліжко. Весь її світ, побудований на сліпій відданості Максу, розсипався на гострі друзки, які тепер різали її зсередини.

 Наступного ранку в палату увійшов слідчий Артем. Він виглядав ще втомленішим, ніж минулого разу, під очима залягли темні тіні, а в руках він тримав важку валізу.Разом із ним зайшов адвокат Соколовський. Він був занадто впевненим, занадто спокійним.— Доброго ранку, Анно, — сказав Артем, ставлячи валізу на стіл. — Як ви себе почуваєте? Ви готові до експерименту?

Адвокат одразу виставив руку вперед, наче щит: Моя клієнтка все ще під дією сильних седативних препаратів. Вона може плутатися в деталях, її координація порушена. Будь ласка, врахуйте це і не тисніть на неї. Анна подивилася на Артема. Вона бачила в його погляді не просто професійний інтерес, а справжній сумнів. Він не вірив у версію «тендітної вбивці». Він шукав істину. Анно, — м’яко почав Артем, ігноруючи адвоката. — Ми знайшли той ніж. Експертиза завершена. На ньому немає ваших відбитків. Тільки розмиті сліди від тканини... наче хтось тримав його через піджак або в рукавичках. На ньому немає ваших відбитків.  Але на вашому вечірньому вбранні не було рукавичок. І кишень теж. Звідки взявся цей ніж у ту ніч? Ви ж не носили його в руках весь вечір у ресторані?

Анна мовчала, відчуваючи, як кожне слово Артема розхитує стіну її брехні. Вона згадала, як Макс зняв свій піджак і накинув їй на плечі ще біля ресторану.Вона згадала, як у дворі він перехопив ніж саме через тканину цього самого піджака, щоб не залишити слідів...

— Пані Анно? Ви чуєте мене? — Артем нахилився ближче. — Ви хочете щось сказати? Зараз останній шанс бути чесною. Якщо ви візьмете це на себе — вороття не буде.

Соколовський занервував. Він підійшов до Анни і поклав руку їй на плече. Його пальці боляче впилися в її шкіру, хоча зовні це виглядало як жест підтримки.

— Анно, люба, згадайте, що казав Максим. Він чекає на вас. Просто покажіть слідчому, як ви захищалися, і все закінчиться. Ми поїдемо звідси.

Це був відкритий шантаж. Її змушували мовчати іменем кохання, якого ніколи не існувало. Максим не чекав на неї. Він чекав на її остаточне мовчання.

— Я... — Анна зробила глибокий вдих, відчуваючи, як легені розширюються від раптової рішучості. — Я хочу знати, де мій чоловік.

— Максим Ігорович зараз дає додаткові свідчення в управлінні, — відповів Артем, пильно спостерігаючи за її реакцією. — Знаєте, що він каже? Він стверджує, що ви останнім часом були в депресії. Що у вас траплялися неконтрольовані спалахи гніву. Що він боявся за вас, але сподівався, що кохання все вилікує. Він не просто її ховав — він планомірно створював їй репутацію божевільної вбивці, щоб ніхто і ніколи не повірив її словам, якщо вона раптом заговорить.

Світ навколо Анни потемнів. «Спалахи гніву».— Це брехня, — тихо, але чітко сказала вона.

— Що ви сказали? — Артем миттєво дістав диктофон.

Адвокат Соколовський майже підскочив:— Моїй клієнтці погано! У неї галюцинації! Припиніть допит! Де медсестра? Їй потрібен укол! Анна зрозуміла: зараз або ніколи.  Якщо вона дозволить вколоти собі цей «заспокійливий» — вона прокинеться вже в повній темряві.

— Це була чужа провина, — сказала вона, дивлячись Артему прямо в очі, ігноруючи адвоката, який уже біг до дверей. — Максим вбив його. Він виманив мене з машини. Він приніс ніж із собою. І я більше не буду нести його хрест.