Глава 30. Перемога...

Палець Дани, обмотаний просякнутим кров’ю та брудом шматком тканини, застиг над клавіатурою головного термінала на якусь мікросекунду. Вона не відчувала пластику клавіші, лише сліпучий, пульсуючий біль у зірваному нігтьовому ложі, який прострілював аж до ліктя. Але цей біль був її маяком. Її доказом реальності. Вона з силою, вкладаючи в цей рух усю свою німу, неартикульовану лють, вдарила по клавіші «Enter».

У ту ж мить сліпучо-жовте, хворобливе світло, яке заливало серверну кімнату станції «Арсенальна», здригнулося. Монолітні чорні стійки, що гули низькочастотним, гіпнотичним інфразвуком, раптом видали звук, схожий на передсмертний хрип гіганта. Їхній ідеальний, математично вивірений ритм збився.

З динаміків, вмонтованих під стелею бункера, вирвався її вірус. Це не був голос. Це був чистий, неструктурований акустичний хаос, оцифрований алгоритм її знівеченої психіки, записаний на шматку соснової кори. Він звучав як скрегіт іржавого металу по склу, як крик сотень людей, яких живцем замуровують у бетон, як білий шум, викручений на максимальну гучність. Цей звук фізично бив по вухах, змушуючи барабанні перетинки вібрувати на межі розриву.

Дана відсахнулася від консолі, інстинктивно притискаючи долоні до вух, але звук проникав крізь шкіру, резонував у кістках черепа. Вона подивилася на двері.

Багаторука, потворна химера, зліплена з десятків розплавлених тіл вартових, яка щойно намагалася протиснутися вверну кімнату, раптом завмерла. Її сіра, волога маса, що безперервно перетікала і пульсувала, покрилася дрібними, глибокими тріщинами. Звуковий хаос розривав її. Химера забилася в конвульсіях, її безликі голови беззвучно закричали, роззявляючи чорні пащі, з яких посипався сухий, мертвий пісок. Маса втратила структуру і з глухим, важким гуркотом обвалилася в коридор, перетворившись на гору звичайного будівельного сміття.

Але Емісар був іншим. Двійник Семена Горбача, чия ліва половина обличчя перетворилася на безформне місиво сірої багнюки після того, як Кіра залила його своєю кров'ю, не впав. Він був ядром. Він був автономною системою, здатною чинити опір. Його чорні, глянцеві очі-гальки, в яких більше не було нічого людського, вп'ялися в Дану. Він ігнорував акустичний удар, хоча його ідеально випрасуваний поліцейський мундир почав вкриватися шаром білого пилу, ніби тканина кальцинувалася прямо на ньому. Він зробив крок до неї. Його рух був рваним, незграбним, суглоби видавали гучний хрускіт, але він ішов. Він простягнув свою праву руку до USB-порту, маючи намір вирвати флешку і зупинити трансляцію хаосу.

Дана позадкувала, натрапивши спиною на холодний метал серверної стійки. Вона не могла кричати. Вона не мала чим битися — її розвідний ключ залишився лежати біля тіла Кіри. Емісар нависав над нею, від нього тхнуло озоном і стародавнім, могильним пилом. І в цей момент з-поза спини істоти, з темряви коридору, заваленого мінеральними останками, виринула розмита, закривавлена тінь. Махно.

Він не мав би навіть стояти на ногах. Його грудна клітка була провалена всередину, дихання супроводжувалося бульканням крові в пробитих легенях, ліва рука висіла, як зламана гілка. Він був ходячим трупом. Але адреналін, ненависть і абсолютне, ірраціональне небажання помирати в стерильному світі перетворили його на біологічний снаряд.

Махно в стрибку вчепився здоровою правою рукою, в якій усе ще був затиснутий уламок ножа, прямо в шию Емісара. Удар інерції був такої сили, що масивне кам'яне тіло двійника похитнулося і врізалося в панель управління, відкинувши Дану вбік.

— Не чіпай її, пластикова відрижка! — заревів Махно. Кров хлюпнула з його рота, заливаючи комір Емісара.

Істота повільно, зі страшним скрипом повернула свою напіврозплавлену голову до наркодилера. Емісар не відчував гніву. Він бачив перед собою лише аномалію, дефект, який потрібно було усунути. Двійник Горбача підняв свою масивну, скам'янілу ліву руку і намертво обхопив передпліччя Махна — те саме, яким той тримав ніж.

Дана, лежачи на підлозі, бачила це в уповільненій зйомці. Вона бачила, як пальці Емісара, тверді як сталеві лещата, стискають живу плоть.

Пролунав огидний, гучний хрускіт. Кістки передпліччя Махна зламалися, прорвавши шкіру. З рани бризнула яскраво-червона, пульсуюча кров. Будь-яка людина знепритомніла б від больового шоку. Але Махно лише моторошно, дико вишкірився. Його очі вилізли з орбіт, вени на скронях, здавалося, ось-ось луснуть. Він відчув, як біль розриває його нервову систему на клапті. І він віддався цьому болю повністю. Він прийняв його як свою найвищу нагороду, як доказ свого життя.

— Я люблю свій біль! — прохрипів наркодилер, дивлячись прямо в чорні очі монстра.

Гаряча, жива кров зі зламаної руки Махна потоком лилася на кам'яні пальці Емісара. І цей концентрат людського страждання, поєднаний із неструктурованим, пульсуючим хаосом його зламаної психіки, зробив те, чого не могла зробити жодна зброя. Сланцеві пальці істоти, які щойно з такою легкістю ламали людські кістки, раптом зашипіли. Від них повалив густий, їдкий жовтий дим.

Емісар спробував розтиснути хватку, але було пізно. Процес пішов. Його мінеральна структура, ослаблена вірусом Дани, який лунав із динаміків, не витримала прямого контакту з таким рівнем біологічного хаосу. Рука Емісара почала плавитися. Вона перетворювалася на киплячу, в'язку сіру смолу, яка стікала на підлогу. Істота видала звук — низькочастотний гул, схожий на стогін розривного землетрусу. Вона спробувала вдарити Махна другою рукою, але наркодилер, ігноруючи агонію в зламаній кінцівці, рвонувся вперед і впився зубами прямо в залишки обличчя Емісара. Він відкусив шматок розм'якшеної породи, випльовуючи сірий пил, дозволяючи своїй слині і крові проникати глибоко в мінеральний череп.