Глава 58

Дорога видається надто важкою. Токсикоз приходить до мене тоді, коли я вже перестала його чекати. Я  на мить навіть встигла зрадіти, що ця вагітність не приносить фізичного дискомфорту в першому триместрі, про який так багато говорять інші. Але все змінюється абсолютно неочікувано. 

 一 Ти можеш десь на заправці зупинитись? 一 Прошу Давида, прикладаючи руку до роту. 

Певно, мій поганий вигляд все каже за мене, але в цю мить я відчуваю, як нудота підскочує прямо до горла. 

一 Дві секунди і можеш вибігти.

Давид зупиняться надто різко від чого мене трохи заносить вперед, але я не чекаю поки він припаркується. Дорогу до вбиральні шукаю скоріше інтуїтивно, але благо, що знаходжу її вчасно. 

От і увесь мій сніданок пропросивна назовні. І що тільки йому не сподобалось? Яєчня була свіжою, овочі теж. Може діло у соусі? Його я точно куштувала вперше. 

Якщо чесно, я не думала, що моя ж дитина буде мене настільки тероризувати. Скільки продуктів цьому маленькому командиру не подобалось, що іноді мені здається, я буду харчуватись лише бубликами, від яких мене не нудило. 

Справившись з нездужанням за десять хвилин я виходжу в загальну залу й одразу натикаюсь на співчутливий погляд Давида.

一 Ти як? Все нормально? 一 Я знесилено киваю, й притуляючь до нього лобом. 一 Я зателефонував Дену, сказав, що ми трохи затримаємось, вони почекають  нас. 

Це добре, мені б не хотілось затримувати молодят, але на жаль свій токсикоз я контролювати не можу. Добре, що хоч на кордоні ніяких непередбачуваних ситуацій не було. 

一 Щось може хочеш? 

Давид намагається бути поруч, проходити зі мною всі труднощі та допомагає по можливості. І от зараз так само, мені здається, що він такий же блідий як і я. 

一 Ні, 一 я хитаю головою, відмовляючись від будь-якої їжі, але саме в цей момент я помічаю невелику пляшку коли, і в цей момент у мене виникає стійке відчуття, що саме цей напій допоможе мені позбутись від набридливої нудоти. 一 Але знаєш що? Візьми мені пляшку коли. Так хочеться,  що навіть терпіти не можу.

Він слухається і через декілька хвилин вручає мені таку бажану пляшку. Дивлячись на те, з яким завзяттям я з неї п’ю, лише просить, щоб знала міру, щоб знову погано не стало, але я  відчуваю таке полегшення, що й не можу відірватись. 

一 Дякую,  一 промовляю я, протягуючи чоловіку напівпорожню пляшку. 一 Мені полегшало. І тепер я готова в дорогу.

一 Може ще  взяти? 

Я лише ствердно киваю на його пропозицію, й за настановами Давида виходжу на вулицю, хапнути свіжого повітря. 

Насправді його пропозиція поїхати відпочивати трохи затрималась у часі. Ми вирішили поїхати після одруження Кіри та Дениса, щоб поєднати наші медові місяці.

Моя каблучка, яку я бачила в бардачку Давидової автівки, вже давно красувалась на  безіменному пальці, а поряд з нею була тоненька, але дуже елегантна обручка. І що найголовніше, Давид свою теж носить,  ні на мить не знімає. 

І от зараз ми, за першочерговою пропозицією Давида, вже напівдороги до сонячної Італії. Чесно кажучи, мене дивує те, як всі легко погодились на його пропозицію. Все-таки сезон тут наближається до завершення. 

一 Готова? 

Я обертаюся на його голос і бачу, що  Давид уже тримає в руках не тільки ще одну пляшку коли, а й маленький пакетик крекерів. «На всяк випадок»  мовчки говорить його погляд.

一 Готова, — підтверджую я, вдихаючи прохолодне повітря. Воно свіже, але тіло ще трохи тремтить від нещодавнього приступу.

一 Якщо знову стане погано — зупинимося. Не геройствуй, зрозуміло? — його голос лагідний, але тон серйозний.

Його турбота це приємно, але іноді її стає надто багато. І сьогодні не виключення. Це звичайний токсикоз, всі через нього проходять і я теж. Тому причин для хвилювання не повинно бути, лише розуміння. 

Чоловік чекає поки я зручніше вмощусь на сидінні та зачиняє за мною дверцята автівки, а потім сам обходить машину й сідає на водійське місце. Ми знову рушаємо. Тільки цього разу вже точно без пригод. 

До містечка,  в якому ми орендували апартаменти, прибуваємо за чотири години. Поки заселяємось, я вже починаю відчувати голод, який поступово посилюється. 

一 Нам ще довго? 一 Пошепки питаю в Давида, а після того, як він відповідає, що від сили двадцять хвилин я зізнаюсь, що голодна. Саме тоді він протягує мені свою карту й відправляє до Кіри. 

一 Сходіть в ресторанчик, замовте все, що хочеться і чекайте на нас, 一 я киваю й вже слухняно направляюсь до сусіднього будиночку, як мене зупиняє голос Давида.一 Тільки геолокацію скинь, щоб ми знали де вас шукати. 

一 Добре.

Тут красиво. Вулички такі гарні, всюди квітучі куші та незвичні деревця. Ніхто нікуди не поспішає, хоча життя тут вирує. На мить   я зупиняюсь, щоб насолодитись приємним вечором, і лише тоді помічаю, як легко дихається. Повітря не задушливе, пахне свіжістю моря, змішаною з ароматами випічки й чимось схожим на цитрус. І все це здається нереальним після декількох годин дороги та мого невдалого ранкового контакту з токсикозом.

Я настільки гублюсь в моменті, що не помічаю, як до мене підходить Кіра. І тільки тоді, коли вона штурхає мене в бік, я повертаюсь до неї.