Глава 57

Дзвінок від Віктора Адамовича застає мене на кухні, рівно о шостій вечора. Диво, що я взагалі почула, що телефон дзвонить, бо через цю витяжку у Давида на кухні, я сама себе не чую,  не те, щоб там ще телефон.

一 Слухаю вас, Віктор Адамович, 一 кричу я, перш ніж вимкнути витяжку,  а коли в кімнаті стає тихо, повторюю:  一 Алло? 

一 Поліночко, 一 звучить його веселий голос. 一 Я тебе вітаю, дитино. Я отримав сьогодні рішення суду. Ти офіційно розлучена.

Я застигаю на місці на деякий час, а до тями мене приводить лопатка, якою я помішувала кабачкове рагу. Вона глухо стукає об стільницю і я нарешті відмираю.  

一 Ви серйозно?

一 Звісно, що серйозно. Вітаю тебе, 一 посміхається він. 一 Забіжиш до мене якось, я розповім про всі деталі, і що тобі треба буде зробити після цього, добре?

一 Забіжу, Вікторе Адамовичу, звісно що забіжу, але вже напевно не сьогодні. А як же Ігор? З ним все без проблем пройшло?

Насправді мені колишнього чоловіка трохи шкода було. Бо, за словами мого адвоката, після того, як Сергій дізнався про зраду дружини з його “другом” то всі партнерські та близькі стосунки з Зимченком припинив і тепер компанія Ігоря зазнає невдач. 

А також сказав, що Зимченка підкосила новина про те, що Катерина, після сварки з тим же Сергієм, втратила дитину. А отже одне наклалось на інше і я хвилювалась, щоб наші домовленості не пішли коту під хвіст. 

Але, на щастя, з сьогоднішньою новиною, яку приносить мені адвокат,  я дозволяю собі нарешті видихнути спокійно. Тепер точно все скінчено. 

一 Без проблем, не хвилюйся. 

В цей момент вхідні двері гучно стукають об стіну і я здригаюсь. Наспіх прощаюсь з адвокатом, обіцяючи йому, що завтра прийду в офіс й виходжу в коридор. 

Давид з декількома клунками з продуктами намагається втиснутись в двері та не розгубити їжу по підлозі. За його спиною маячать Кіра з Денисом,  і у всіх такі посмішки, що мене засліпити може, якщо продовжу на них дивитись. 

一 А у нас гості, 一 весело говорить чоловік,  пропускаючи цих самих гостей всередину. 

一 Та я вже бачу, 一 кажу я й схиляюсь до Кіри, щоб поцілувати її в щоку. 一 Привіт, люба. Давай я візьму.

Вона передає мені коробку з тістечками, і це вона робить дарма, бо як тільки я вдихаю цю смакоту, то вже ні про що думати не можу. 

一 Не проти, що ми без попередження? 

一 Ні, звісно, я тільки рада таким гостям. Проходьте всередину, я там рагу приготувала.

一 А ми взяли м’яса, 一 відгукується Денис і винувато стинає плечима так, ніби я зараз сваритись буду. 一 Але твоє рагу до нього точно підійде. 

Давид, нарешті поставивши всі пакунки на стіл, підходить до мене, обіймає та покриває обличчя поцілунками. Мені трохи ніякого, адже зараз ми не самі, а прояв ніжності на людях, хоч якими близькими вони не були, був недоречний. 

一 Ну, якщо ми з усіма організаційними питаннями розібрались, то пропоную перейти до неофіційної частини, 一 Кіра підходить до мене ближче, й кладе мені руку на живіт при цьому голосно промовляючи: 一 Як тут поживає мій племінник чи племінниця? Сподіваюсь, що добре, бо я сюди прийшла, щоб розвеселити тебе.  

Не знаю, як там її племіннику чи племінниці, але всіх навколо цією фразою Кірі вдається розмішити. У мене навіть сльози виступають від того  наскільки її легкість доречна.. 

一 Та йди ти, 一 я жартівливо відштовхую Кіру. 一 В честь чого у нас сьогодні зібрання?

一 У нас сьогодні свято, 一 щиро відповідає мені Давид, він легенько тягне мене на себе,  відгороджуючи від своєї гучної сестри. 一 Ми святкуємо твоє розлучення. 

一 О, 一 здивовано вигукую я. 一 А ти звідки знаєш? Я ж тільки-но поговорила з Віктором Адамовичем. Стривай! Він що, знову тобі першому розповів? 

一 Ага, 一 губи Давида розтягуються у щирій посмішці. 一 Слухай, це те чого я чекав з того моменту, як повернувся в Україну. Звісно, що я триматиму руку на пульсі. Тепер нам можна не ховатись, ти більше не адьюльтерка.

Останні слова він шепоче мені на вухо,  навмисне роблячи голос нижчим. І з його вуст це звучить так… соковито.

一 Фу, Дав, 一 пирскаю я, але в мене вже палають щоки. 一 Посоромився б.

一 Що фу? Це точне формулювання, 一 робить вигляд, що ображається, але через секунду цілує мене у скроню, а потім кличе Дениса з собою на кухню,  примовляючи, що у нього багато справ,  і йому потрібно ще нагодувати свою жінку та дитину. 

一 Ну все, 一 вривається Кіра, театрально ставлячи руки в боки. 一 Як там? П’ять секунд офіційної свободи — і ти вже чиясь жінка. Красиво живеш, подруго, а головне не сумно.

一 Вона не “чиясь”, 一 голосно лунає з кухні голос Давида. 一 Вона — моя.

Ми посміхаємось одна одній, й тягнемось за обіймами.

一 Так дивно, 一 починає Кіра. 一 Я завжди хотіла, щоб ми були сім’єю, але ти так часто крутила носом та відмовляла Давиду, що я вже просто змирилась з тим, що моїм мріям не збутись, але подивись де ми зараз!

一 Так, 一 протягую я. 一 Я щаслива з ним. І щаслива за тебе, як я бачу, ви з тим красунчиком теж часу дарма не втрачаєте. То що ж ми святкуємо: моє розлучення чи твої заручини?