Глава 56

Давид дійсно приїжджає за лічені хвилини. Мені навіть какао з персиковим пончиком не встигають принести, як він вривається у кав’ярню, геолокацію якої я йому скинула дрогою сюди. 

一 Дяка Богу, з тобою все нормально, 一 видихає він, присідаючи на диванчик навпроти. Але перед цим не забуває поцілувати мою щоку. 

Захеканий, червоний, очі так і бігають. Він віддихується, а я прошу в баристи скляночку води. 

一 Навіщо біг сюди? Я ж сказала, що зі мною все гаразд.

一 Я після слів, що у тебе були ті два дурні більше нічого не чув. Ніби пелена на очах була. Вони ж нічого тобі не зробили? Чи може щось сказали?

Хто цей чоловік і де мій Давид? Чи він завжди себе так поводить,  а я просто не помічаю цього? Чому він так опікає мене? Це все через дитину, яку я ношу під серцем?

一 Дав, зі мною все нормально, чуєш? Чого ти так стривожився? Так, не приховуватиму, балаган вони там влаштували хороший, ну точніше його влаштувала Катя, але не суть, 一 спокійно кажу йому, паралельно заспокійливо погладжуючи його руку. 一 Тамара Анатоліївна за мене заступилась, їх випровадили і на цьому все.

一 Як мені не тривожитись, вона ж ненормальна. Погрозами кидається направо й наліво. У нас не такий і великий термін, щоб не хвилюватись, що через перенесений стрес, щось може статись…

 Я сміюсь на його слова. І хоч розумію , що можу образити його цим, але не можу стриматись. Давид став такою квочкою. Це насправді дуже мило. Така його турбота змушує мене закохатись в нього ще більше. 

А він все говорить, сварить мене за легковажність, за те, що взагалі вийшла до них, що не подзвонила йому, здається за все на світі. А я не можу відірвати від нього очей. Стільки років дивитись на беземоційність Ігоря, бачити її лише в ліжку. Скільки років чекати підтримки, турботи та почуттів від законного чоловіка, щоб потім знайти це все в людині від якої тікала…

一 Дав, 一 гукаю його, змушуючи трохи помовчати, і коли помічаю, що чоловік перестає мене відчитувати, тягнусь до нього через стіл за поцілунком. 一 Люблю тебе, знаєш це? 

Знає. Звісно він знає. У мене ж на лобі все написано, а в очах сердечка миготять, як тільки я на нього дивлюсь. Якщо це я помічаю, то він тим паче. 

一 Ти казав, що лікар дзвонив, 一 непомітно змінюю тему. Бо окрім наших почуттів, нам варто ще розібратись з іншими питаннями. Пересідаю до нього, щоби бути ближче, щоб відчути його тепло, ніжні, і водночас сильні обійми. 

一 Угу, 一 буркотить мені у волосся чоловік. 一 Сказав, щоб приїхали за результатами. Ігорю він теж повідомив. Якщо вони поїхали туди, то давай, їж свої пончики, потягнемо трохи час, щоб з ними не стикнутись. Бо, присягаюся,  я точно приб’ю його. 

Так ми й робимо. 

І вже через годину, входячи у лабораторію, у мене тілом біжать мурашки. Навіть бувши впевненою в результаті,  неприємний холодок все ж відчувається. 

На щастя, мого “чоловіка” тут немає. А молоденька медсестричка, уточнивши прізвище проводить нас з Давидом до кабінету лікаря. Той зустрічає на з посмішкою, аж дивно-солодкою.

一 Добрий день,  радий, що вам вдалось сьогодні до вас завітати. Сідайте,  будь ласка.

一 Щось трапилось? 一 Питає за мене Давид. 一 Ми думали, що просто заберемо результати й підемо. 

一 Ні, ні, 一 хитає руками чоловік. 一 Нічого особливого.  Це внутрішня процедура. Лікар повинен власноруч передати результат клієнту. 

一 Дивно. Ніде такого правила не зустрічав.

Я беру білий конверт, і навіть  не звертаю уваги на розмову чоловіків. Все що мене цікавить було написано на листочках, які приховуються всередині. 

Я навіть не помічаю, що мої руки тремтять, поки Давид не бере їх у свої.

一 Не хвилюйся. Давай зробимо це разом,  一 шепоче, присідаючи біля мене. Я киваю й продовжую вчитуватись у висновок.  

一 Вірогідність батьківства Зимченка Ігоря Павловича складає нуль відсотків, 一 я здається шепочу ці слова. Серце гулко стукає у грудях, здається от-от, ще хвилина і воно вистрибне. Я не чекаю ні секунди, витягую наступний документ. І хоч я знаю, що там буде, але маю переконатись в тому, що правильно все розумію. Я пропускаю всі рядки, які були написані до того, що виділений жирним шрифтом.  一 Ймовірність батьківства…

Давид обіймає мене міцно-міцно, а у мене таке відчуття ніби я задихаюсь. 

一 Мої, Поля, тільки мої, 一 він шепоче мені, при цьому цілуючи. І мене відпускає. Я опускаю погляд вниз, а потім знову підіймаю на Давида, і так ще два рази.  Бачу ті очікувані 99,9 % і нарешті відчуваю полегшення. 

Ось воно

一 Твої, 一 шепочу йому в губи.