Глава 55

一 Не мнись біля дверей,  проходь, 一 сухо говрить мені Тамара Анатоліївна, як тільки я переступаю поріг її кабінету. 

В неї царює напівтемрява, не дивлячись на те, що зараз час добігає до середини дня. Вона завжди закриває жалюзі, каже, що коли вони відкриті — їй важко сконцентруватись на роботі. На столі світить лише одинока лампа, але в її кабінеті, не дивлячись на це, дуже затишно. 

Цитрусовий аромат трохи заспокоює мої рецептори, тому я теж перестаю трястись.

一 Вибачте за те, що там відбувалося. Я знаю, що приношу неприємності вашій компанії. І знаю, що мені краще було піти звідси. Ви  не хвилюйтесь, я не проти…

一 Стривай, 一  говорить вона, зупиняючи мій потік виправдань. 一 І сядь вже ти нарешті. Не збираюсь я тебе звільняти. Заспокойся.

一 Не збираєтесь? 一 Здивовано питаю я, й  таки сідаю, ні, правильніше сказати, падаю, на запропонований мені стілець.

一 Ні. Навіщо мені це? Поліна, всі в офісі знають, що у тебе важке розлучення. На жаль в нас час плітки розходяться швидко. Щось будеш: чай, каву?

一 Ні, дякую, 一 хитаю головою. 

Зараз мені шматок в горло не полізе. Після того, що влаштували мені тут Ігор з його мегерою, не їсти, а блювати хочеться. 

一 Дарма, я з Таїланду такий чай привезла класний,  спробувала, точно закохалась би в нього, 一 жінка посміхається одними лише губами, але посмішка не торкається її очей. Видно, що нам обом зараз трохи ніяково.

一 Давно вони тебе дістають? 

一 Та вже набриднути встигли. Правду кажучи, ми б не мали вже зустрітись. Всі папери вже підписані, розлучення вже майже завершено,  але хтось дуже добрий надіслав чоловіку тієї ненормальної їхні з моїм чоловіком фото. Я б сама подякувала за те, що цей хтось зробив те, на що у мене духу не вистачило. Вибачте за ці подробиці.

Тамарі Анатоліївні легко відкриватись. Вона проста жінка в плані спілкування, а зараз її співчутливий та розуміючий тон просто став останньою крапкою в моєму терпінні.

一 Та за що тобі вибачатись? Ніби я не знаю, як воно розлучатись. Ти чаю все ж випий, заспокоїть тебе,  一 каже вона, підсовуючи мені невелику чашечку. 

一 Дякую, 一 я підіймаю місткість до рота, роблячи перший ковток, відмічаючи для себе, що він прохолодний. 一 Можна сказати?

Жінка киває, а я в цей час просто набираюсь сміливості.

一  Ви сказали, що не звільните мене, але я не думаю, що зможу тут і надалі працювати.

一 Якщо ти через сьогоднішню сцену, то не звертай уваги. 

一 Ні, 一 хитаю я головою. 一 Насправді ні.  Справа не у сьогоднішній сцені, а в тому, що я все одно б від вас пішла. Думаю, буде розумно і правильно поставити вас до відома про мій стан.

一 Ти вагітна, чи що? 一 Сходу питає мене керівниця і потрапляє в яблучко. 一 Він тебе вагітною кинув і до тієї пішов? Ні, ну він рідкісний козел. 

Я легко посміхаюсь в чашку, відчуваючи приємне тепло від цієї підтримки та чесного обурення. 

一 Ні, 一 кажу я, й відчуваю тиху вібрацію телефону в кишені. Дивно, що я взагалі взяла його з собою, враховуючи ту розгубленість з якою я виходила у фоє. 一 Все дещо заплутаніше.

Я намагаюсь говорити завуальовано, адже навіть якщо мені комфортно, то ділитись такими подробицями це вже трохи соромно. 

一  Розумію, це не моя справа. Однак, твій стан дійсно дещо таки та змінює. Я не стану тебе звільняти зараз, Поліно. Мені не дозволить це зробити ні моя совість, ні законодавство, ти ж розумієш, 一  я ствердно киваю. 一 Давай так,  ти хотіла сьогодні відпроситись? Я тебе відпускаю раніше. Година-дві діла не змінять, а ти хоч прийдеш до тями, та й видно тебе хтось дуже сильно хоче чути.

Вона натякає на мій вібруючий телефон, який за увесь час нашої розмови не затихає. 

Я дякую чай, розмову та розуміння та виходжу з її кабінету полегшено видихаючи. Невже все так просто?

На екрані телефону миготять п’ять пропущених від Давида і стільки ж повідомлень. Не чекаючи більше ні секунди, я натискаю на виклик, і не проходить й  двох секунд, як Давид підіймає слухавку.

一 Ну нарешті,  Поля. Я вже думав тобі знову погано стало, 一 його стривожений голос, на диво, зараз заспокоював мене. Я злегка посміхаюсь, та міцніше притискаю до себе слухавку, попутно направляючись до свого стола. 

一 Зі мною все гаразд, 一 відповідаю йому, закидуючи свою сумку на плече, та махаю всім на прощання. 

Тамара Анатоліївна мене відпускає, отже не бачу сенсу й далі продовжувати сидіти в офісі. Краще було зняти стрес в найближчій кав’ярні, там вже й почекаю коханого. 

一 Мені лікар зателефонував, казав, що з тобою не міг зв’язатись, щось трапилось? Я злякався, якщо чесно, а потім ти й на мої дзвінки не відповідала…

一 Вибач, я не хотіла, щоб ти хвилювався. Ігор з Катею приходили, тому у  мене тут трохи “весело” було, не до дзвінків було, 一 кажу я акцентуючи саме на слові весело. 一 Ти казав, що лікар не додзвонився, але в мене навіть пропущених не було. Напевно, щось з телефоном. Він щось сказав?

一  Що означає приходили? 一  Трохи гучніше питає Давид і в цю саму мить я чую, як хтось сигналить.一  Трясця, куди ти преш! Вибач. Поля,  вони до тебе на роботу приходили? Нічого тобі не зробили?