Глава 52

Давид

На мене чекає зустріч, яка по шкалі огидності, давно перетнула межу. Але це питання треба було вирішити. 

Чоловік, що сидить навпроти мене так і проситься, щоб йому знову розфарбували фізіономію, але я тримаюсь з двох причин: перша — це те, що ми у людному місці, а друга — це принесе Полі ще більше дискомфорту.

一 Навіщо ти мене покликав? І чому саме сюди? Ми могли б зустрітись у більш приватному місці.

Пихатий та неприємний тип, до якого я б ніколи не звернувся, враховуючи його дії по відношенню до Поліни в минулому. Я не забув цього, але наразі він єдиний, хто може дати мені відповіді. 

一 Я хочу знати правду, 一 ігноруючи всі його питання, серйозно помовляю я.

Олег не спішить скидати з себе зарозумілий вигляд. Чесно кажучи цей шмат лай… кхм, чоловік,  не складає враження розважливої людини, але зараз я готовий довіритись будь-кому, аби забрати з тих сталевих лап Поліну. 

Якщо він дасть мені відповіді на питання, то це буде остання наша зустріч, бо якщо чесно, то зустрічатись з ним не хочеться більше. 

一 А я й досі не можу зрозуміти навіщо ти мене покликав. Ба більше,  я не можу зрозуміти, якого біса я тебе послухав і погодився на цю зустріч після того, як ти мені обличчя зіпсував на декілька тижнів. 

一 Нічого, ті дівчата, який ти клеїв, велись і на твою побиту пику, тому гріх жалітись. 

Він посміхається, тягнеться за кавою, яку мені хочеться розлити йому в обличчя, але я  стримуюсь. 

一 Так, дівчатка, це добре,一 протягнує він. 一 Шкода, що одну я так і не спробував. Ти вкрав її в мене прямо з-під носа. 

Він все ще не помічає мій злий погляд на собі. Цей чоловік або дурний, або відчайдушний, що не боїться розправи. Я присягаюсь собі, якщо раптом він ще бодай слово скаже, то я знову не втримаюсь, і цього разу він дізнається, що минула його зустріч з моїми кулаками, була дитячою забавкою. Але в одну мить все змінюється й чоловік, різко випрямляється, ніби згадує, що зараз не в своєму домі,а  в публічному місці. Він зводить брови до перенісся й серйозно мені говорить.

一 Давай швидко, у мене немає часу з тобою тут ляси точити. 

一 Хто тобі дозволив до Полі лізти?

Висоцький дивиться на мене з-під лоба,  мов на дурня. Він кривиться, при цьому хитаючи головою, але мовчить, чекає, що я ще щось скажу, однак однак я мовчу. Я навмисно залишаю паузу, таку довгу, що йому починає бути некомфортно.

一 Слухай, стільки часу пройшло. Я вже за те отримав. Яка зараз різниця, ніби ти не знаєш, що в нашому світі пари таке часто практикують?

Він говорить це майже буденно, ковтаючи черговий ковток кави. Я навіть не одразу розумію, що він має на увазі, а коли розумію, то усередині все холоне.

一 Ти мені це серйозно зараз сказав? 一 питаю тихо, бо голосу для крику не вистачає.

 一 А що такого? 一 розводить руками. 一 Всі дорослі люди. Та й це не перша дружина котру я…

Я відчуваю, як у мене стискається горло. Вистачає лише однієї секунди і я вже не контролюю себе. Стіл різко відсувається, ніжки скрегочуть по підлозі. Олег інстинктивно відхиляється назад, і тільки це рятує його від удару.

Люди, які сидять за сусідніми столиками реагують миттєво, але він подає їм знак, щоб не наближались. Молодець, дорослий хлопчик. 

一 Ще раз повтори, як ти щойно сказав, 一 прошипів я, нахиляючись до нього. 一 Хоч одне слово про неї  і я тобі покажу, як це “часто практикують”. 

Мабуть це було помилкою прийти сюди. Я ж знав який він мерзотник. І тільки тепер бачу, що це було дарма. Такі, як він не змінюються ні після першого удару, ні після другого. І чекати від Висоцького адекватної розмови — те саме, що чекати від собаки, що вона перестане гавкати.

一  Так реагуєш, ніби не знаєш, що люди по-різному розважаються…一  хмикає чоловік. 

 一  Тобто Зимченко неодноразово тобі пропонував? Чи таки підкладав своїх пасій під тебе?

Фу, мене верне від того розуміння, що це могло статись з Поліною, що вона могла не відбитись чи ще щось таке. Якщо він зараз скаже, що так, то я особисто приб’ю того придурка.

一  Зимченко боягуз, 一  зітхнувши, промовляє Олег, і знову тягнеться за стаканчиком, половина якого вже розлилась на стіл. 一  Він трусився від кожного мого слова, і в рот заглядав ніби собака, що кістку випрошує. Я згодився на співпрацю з ним, бо мені сподобалась його концепція, не більше. 

一  Ти далеко зайшов, 一 кажу я, нагадуючи про першопричину нашої розмови. Слухати про те, який він прекрасний бізнесмен у мене не було бажання, але Висоцький, скоріш за все, плював на мої бажання з високої вежі. 一  Я тебе про інше питав. 

一  Та чув я тебе. Я ж до того веду, 一  цокає Висоцький. 一 Я не скажу, що Зимченко напряму сказав мені, що я можу розважитись з його солодкою дружиною. Але це була людина від нього. 

Як там в книгах пишуть “в мене земля з-під ніг пішла”? Так от, це саме таке відчуття. Коли ніби слова розумієш, сенс і значення — теж, але злість бере настільки сильно, що готовий в цю мить когось покалічити. 

一  Я так розумію, що та шльондра тобі сказала за Польку, так?