Глава 51

一 Так і знав, що не можна було тебе слухати, 一 обурено говорить Давид, коли я переказую йому нашу з тією ненормальною розмову. 一 Дарма тільки нерви твої витратила.

一 Але я все одно не розумію, 一 не слухаючи його бурмотіння, кажу більше сама собі. 一 Вони ніби діяли не разом, ніби їхні дії не були скоординованими. Ігор боровся за одне, а Катерина за інше. 

一 Може вона так сильно хотіла бути на твоєму місці, що в хід йшли всі методи?

一 Смієшся? 一 дивлюсь на Давида, але посмішки на його обличчі не помічаю, тому продовжую. 一 Це ж сюр.

Давид паркується біля будинку, який вже деякий час став нашим прихистком. Сюди навіть Кіра з Денисом не приїжджають,  а коли таке трапляється, то постійно попереджають, аргументуючи, що в гості потрібно приходити лише за запрошенням. 

一 Ні, не сміюсь. Ти тільки подумай. Вона завжди крутилась біля вашої родини, працювала разом зі своїм чоловіком та Ігорем, була вхожою у ваш будинок, спостерігала за вами і…

一 І бачила ставлення Ігоря до мене. Там точно не було чому заздрити. Вона сказала, що вагітна. Розумієш?

一 Тебе це засмучує? 一 Напружено питає чоловік. Я одразу розумію, куди він хилить, і злегка торкаюсь його руки. Я не хочу сіяти в ньому якісь помилкові думки чи сумніви. Мене зараз їхнє життя не обходить. Але поки воно торкається мого, я не зможу заспокоїтись. 

一 Дав, ти жартуєш зараз? 一 я ледь усміхаюсь, але в голосі чується втома. Я втомилась хвилюватись про все на світі. Я думала, що сьогодні видихну. Видихнула, проте всього на мить. 一 Мене це точно не засмучує. Мені просто страшно, що вони знову щось задумали. Вона відкрито заявила мені, що її дитина буде єдиною в Ігоря. Казала, що це її задум провести експертизу. А вона ж могла промовчати, Дав. Могла просто дати Ігорю визнати мене недієздатною і  на тому завершити…

一 Мені здається, що це його рішення було зізнатись про ті психіатричні довідки. Хоч воно не логічне, адже цим самим він створив не тільки собі неприємності, а й лікарю, який їх видав.

Від кількості думок навіть голова починає боліти. Сьогодні й так був доволі напружений день. А тут ще додаткова порція думок під’їхала. 

一 Чому тоді в них такий розсинхрон пішов?

一  А хто його знає, 一  стинає плечима Давид. 一  У мене є деякі думки, але для того, щоб їх перевірити я маюде з ким зустрітись.

Ці слова напружують мене, бо така активність Мокрицького, як показує практика до добра не доводить. Один тільки Висоцький чого вартував. Його обличчя й досі в мене перед очима стоїть. 

Ні, воно звісно приємно, що коханий чоловік захищає мене, але я не хочу, щоб він створював собі ще більше проблем.

一  Дав, 一  починаю я, але він, зрозумівши, що я знову почну просити його не робити дурниць,  перебиває мене.

一 Давай поїдемо, 一 раптом пропонує Давид. Він спирається на сидіння  та  відкидає голову на підголовник, поглядаючи на мене. Руку мою не відпускає, навпаки легенько погладжує її. 一 Не обов’язково далеко і надовго. Давай поки на тиждень. 

一 А хіба…

一 Якщо Віктору Адамовичу щось буде потрібно ми приїдемо. Я просто хочу, щоб ти на декілька днів не думала ні про що, крім мене, нашої дитини і нормального відпочинку, 一 він говорить тихо але настільки переконливо, що я готова погодитись. 一 Ти коли спала останній раз нормально, га? Я ж бачу, як ти кожну ніч крутишся,  а потім вдаєш, ніби засинаєш,  але я  то знаю,  що ти не спиш. Думаєш дитині таке піде на користь? 

一 Я думала, що ти не помічаєш,一 шепочу йому, примружуючись від приємних погладжувань. 

一 Лежачи з тобою в одному ліжку? Геть сліпим мене вважаєш?

一 Але нічого не зміниться тут за цей період.

一 Ти змінишся, 一 вперто стоїть на своєму. 

Я задивляюсь на нього. Він такий красивий в цьому темному поло з легкими кучеряшками, які утворились від вологості. Опускаю погляд на його сильні руки, які обіцяють втримати мене, не дивлячись ні на що. А потім відводжу погляд у вікно. За склом повільно мружиться вечір, відблиски фар ковзають по наших обличчях.

一 Може, ти й маєш рацію, 一 тихо та обережно тажу я. 一 Але, Дав, давай після розлучення. Я знаю, ти хочеш як краще, але я просто втомилась бігти. Хочу вже нарешті вирішити все, а не тікати.

Він тягнеться до мене, його пальці знаходять мої.

一 Я не кажу втекти. Я кажу, що треба просто перепочити, Полю. Один тиждень без думок про суди, про них, про все це. Тиждень, коли ти можеш сміятись, їсти полуницю, пасту  і сваритись зі мною через тверду подушку.

一  Пасту? 一  перепитую я,  але розумію на яку країну натякає Давид. 

一  І з усього сказано, ти почула тільки про це. Так, я думав про Італію, але якщо тобі вибір не подобається, то можемо розглянути й інші варіанти. А хочеш, візьмемо ще тих двох ненормальних з собою? Вони точно зроблять так, що сумувати не доведеться. То що скажеш? Сонце, море, шопінг і ду-у-у-же смачна їжа.

一 Ну якщо питання саме так стоїть, 一 розтягуючи слова промовляю я. 一 То ця ідея мені подобається. Можна навіть твою сестру взяти з Денисом.  Тільки за однієї умови.

一 Все що завгодно в межах розумного, 一 відповідає Давид і я бачу, як він вже тягнеться за мене, тому останні слова я кажу йому вже в поцілунок.