Глава 48

一 Нам не залишається нічого, крім того, щоб зробити експертизу. Довести батьківство на такому терміні не важка справа, але питання у тому чи прийме до уваги суд такі докази, 一 видихає Віктор Адамович, знімаючи свої окуляри. 

一 І що ви нам пропонуєте, чекати до народження дитини, щоб цей виродок міг крутити Поліною, як йому надумається? 一 мені не варто бути емпатом, щоб відчувати наскільки Давид злий.

Він бормоче собі під ніс, що варто було наваляти Ігорю ще раніше, коли була така нагода. А я сиджу в кріслі ні жива, ні мертва.  Все, що говорить Віктор Адамович — це лише припущення, жодної конкретики він нам не дає. Лише перераховує клініки, де можна зробити таку експертизу, бо суд за власний кошт, як йому тонко натякнули, таке проводити не буде. І якщо на наступному засіданні ми не досягнемо згоди, то нас просто не розлучать.

І це лякає найбільше. 

Питання одне за одним виникають в моїй голові. 

Те, що це Давидова дитина — я не сумніваюсь, але що, якщо Ігор зможе підкупити лікаря? Що тоді робити? 

一 Поля! Поліна! 一  я сіпаю головою, повертаючись до Давида, який, як виявилось вже декілька разів мене кликав.  一 Що таке? Погано стало?

一 Ні, 一 я лише хитаю головою. 一 Не погано, я лише задумалась. 

Він нічого мені не сказав, розуміючи, що я хвилююсь за все не менше ніж він, а можливо навіть більше. Чоловік поспішно підіймається й не знаходить кращого заняття, ніж ходити з кутка в куток. 

一 Скажіть, 一 тихо промовляю адвокату. 一 Яка ймовірність того, що ця експертиза може бути не зовсім незалежною?

一 Маєш на увазі чи може Ігор сунути гроші лікарю, щоб той підробив висновок? 一 я киваю. 一 Стовідсоткової гарантії тобі ніхто не дасть, навіть я. Але я можу порадити лікарню, де подібний ризик мінімізується. 

一 Цей бедлам ще довго триватиме? 一 в серцях кидає Давид. 一 Він заспокоїться після експертизи? 

Дати відповіді на це питання на жаль, Давиду ніхто не може. Ні я, ні Віктор Адамович не знає справжніх планів Ігоря. А хотілось би дізнатись.

一 Я пропоную пройти цю експертизу, 一 тяжко зітхає чоловік. Він зупиняється позаду мого стільця та опирається на спинку руками, утворюючи такий собі захисний купол. 一 Не тому, що у нас є сумніви. А для того, щоб цей довбень нарешті відстав. І змінимо позовні вимоги. Поля, я зможу сам тебе забезпечити. Вам з малям нічого не бракуватиме. Але давайте вже завершувати, бо чим далі ми заходимо, тим більше мене тягне скоїти злочин. 

Я не знаю, що на це йому сказати. В мені зараз борються дві Поліни: одна каже, що варто йти до кінця та боротися за своє,  а інша, яка хоче погодитись на пропозицію Давида. І хто зна, котра з них має рацію. 

一 Я не маю права вам щось радити, 一 адвокат вирішує все ж висловити свою думку. 一 Але, Поліно, ти вагітна, тобі б здоров’ям займатись, тим паче з твоєю нервовою системою. А Ігор не зупиняється, як ти бачиш. Може подумай над словами Давида.  Я поки  проведу перемовини щодо клініки, коли зупинимось на чомусь, я вам повідомлю. Може до того часу  ви щось вирішите. 

Мені нічого не залишається як погодитись на їхню пропозицію подумати. На цьому, власне, і завершується наша “нарада” і Давид пропонує розійтись по домівках.

Дорогою я прошу його заїхати в супермаркет, щоб скупитися йогуртами. Сніданок з ними останнім часом став набагато смачніше, і наскільки я пам’ятаю, вдома вони закінчились. А якщо й помилилась, то зайвими точно не будуть. 

一 Ти хочеш сама вибрати, чи мені швиденько збігати, а ти в машині посидиш?

一 Давай, ти біжи, а я тут почекаю.

Я б могла піти з чоловіком, але в мене через нерви та хвилювання не на жарт розболілась голова. Тому відпустивши його, я відкрила його бардачок, щоб знайти щось, що мені можна було б випити. З ліків то точно нічого не можна, то може хоч води ковтнути.

Однак в нього тут немає нічого. Одні тільки документи, якісь картки, та коробочка… Маленька оксамитова коробка. 

Не пересиливши свою цікавість я відкриваю її, вже знаючи, що там буде всередині. Здається руки тремтять з подвоєною силою, коли я розглядаю цієї неймовірної краси каблучку. Вона ж шалено дорога. 

一 Дурник такий, 一 шепочу я, розуміючи, що  він планує освідчитись. 

На очі набігають сльози. Я не мала б бачити цього, але так вже сталось. Поспішно закриваю коробку, бо боюсь бути застуканою, однак не встигаю поставити її на місце, як двері з пасажирської сторони стрімко відкриваються, а мене витягують з мого крісла. 

一  Давай поговоримо наодинці.