Глава 47

一  Все нормально? 一 Вкотре питає мене Давид, оглядаючи з ніг до голови. Ми стоїмо на вулиці під судом, чекаємо на Віктора Адамовича, щоб разом з ним поїхати в офіс, обговорити все, що сьогодні сталось. 

Я киваю, але ми обоє знаємо, що нічого зараз не нормально. Запах цигарок долинає до мене, бо ми зупинились неподалік від місця для куріння, і я в цей момент гидливо кривлюсь. 

一 Ну просто ідилія,  一 саркастичний голос Ігоря звучить надто несподівано для мене і я різко обертаюсь до нього.  一  Аж бридко дивитись.

Давид рвучко сіпається, щоб наблизитись до нього, але я майже в останню мить хапаю його за лікоть, примовляючи, щоб він зупинився.

一 Ти падло, 一 вигукує Давид. 一 Мало її крові попив, що так вимахуєшся? 

一 А тебе це взагалі обходити не повинно. Ти, бляха, куди лізеш?

一 Навіщо ти це робиш? 一 питаю я, намагаючись перекрикнути той гамір, що влаштували чоловіки. 一 Ти ж прекрасно знаєш, що я не від тебе завагітніла. Так для чого цей цирк?

Ігор переводить на мене свій нахмурений погляд і я на мить бачу в ньому щось людське. Але це всього лише на мить, бо він знову повертає собі маску пихатого гівнюка, якого удавав на засіданні. 

Він робить крок до мене. Давид звісно що перешкоджає йому наблизитись, але той не сильно на його заборони реагує. 

一 А хіба? 一 Ігор підіймає одну брову догори, він не відпускає мого погляду, зберігає цей зоровий контакт. 

За це отримує перший удар від Давида. Той не стримується. Він нарешті відпускає себе. Бачу, що давно хотів так зробити, а Ігор ніяк не упирається. 

一 Як ти дізнався? Катерина сказала? 一 сипло питаю, коли адвокат Зимченка, розбороняє хлопців. 一 Це вона проговорилась? 

一 Так, Катька все мені розповіла, 一 от сучка,  не змогла таки змовчати. 

Звісно, що я цього не кажу, хоча капець як хочеться. 

Я стою на ганку поміж двох розлючених чоловіків і не знаю, як зібрати свої думки до купи, бо вони ніби таргани розбігались в голові. 

一 Слухай, йшов би ти лісом, разом зі своєю “Катькою”,  一 гидливо промовляє Давид. 一 Ти нікчема, раз доводиш вагітну жінку… Жінку, з якою прожив чотири роки, до нервового зриву. Гадаєш, якби минулого разу все закінчилось не так добре, вона б тебе пробачила?

Ігор знову ковзає по мені поглядом, мовчки хмурить брови й опускає погляд на мій живіт, а я в цю мить в бажанні захиститись інстинктивно прикриваю його.

一 Я не потребую ніяких пробачень. Хочеш сказати, що впевнена в його батьківстві? 一 Знову перепитує мене Ігор. 

Не можу повірити, що він так вважає. Невже, думає, що я лише прикриваюсь Давидом?

Ви являється він не знає мене. Не встиг дізнатись за ці чотири роки, що ми жили під одним дахом. Я ніколи б не стала так підло вчиняти. Гадаю, якби Давида тут не було, якби він не повернувся, я б спробувала врятувати сім’ю, якби дізналась про дитину. Однак це лише моє припущення, і як би все було насправді ми вже не дізнаємось. Однак зараз це точно не той випадок. Я точно знаю чия вона. 

一 Що тут відбувається, молоді люди? 一 Віктор Адамович наближається до нас,  та зупиняється з іншого боку від мене. Тепер вони з Давидом ніби моя стіна, на яку я завжди можу опертись. Принаймні, так мені здається в цю мить.

一 Проста розмова, 一 пояснює йому адвокат Ігоря. 一 Нічого більше. Ми всі зараз трохи знервовані, от і все. 

一 Тому я й пропоную нам всім розійтись тут, щоб не створювати ще більшого дискомфорту для Поліни та не нагнітати обстановку.

На диво всі учасники цієї “розмови” легко погоджуються на його пропозицію. От що означає авторитет. Адвокат прощається з Ігорем, щось говорячи йому про те, що ще зателефонує, але той не реагує на його слова. 

Віктор Адамович просить Давида підігнати нашу автівку з підземної парковки, але  він не погоджується.

一 Ви пропонуєте мені зараз піти, і  дати йому наговорити їй ще більших дурниць? Ні,  я на таке не поведусь.

一 З нею я буду, Давиде. Нічого Ігор Поліні при мені не зробить. 

Він сопить, не зрушує з місця, продовжуючи спопеляти поглядом мого майже колишнього чоловіка. І я розумію, що рано чи пізно цей цирк має завершитись, тому не піддаюсь Ігорю цього разу. Ловлю Давила за руку, й тягну його до парковки, попутно прощаючись з Віктором Адамовичем.

一 Я до вас пізніше заїду, домовились? 一 він киває головою, погоджуючись зі мною і я нарешті йду геть з цього проклятого місця.

Кожного раз, як я сюди приходжу відбувається щось, що перевертає моє життя з ніг на голову. 

一 Не смій навіть обдумувати його слова, Поля, 一 крізь зуби промовляє Давид. 一 Хай би що він собі там не навигадував, але це не його дитина. Не його, чуєш? Я не дозволю йому навіть зерно сумніву посіяти у твоїй голові.

一 Я не…

一 Я бачу, 一 обриває мене Давид. 一 Бачив як ти задумалась. Полінка, дурня це все, чуєш? Моя це дитина.

一 Але як ти можеш бути таким впевненим? Я не над словами його задумалась, а над тим, як він все на свою користь вивертати вміє.