Глава 45

Давид

Поля спить. Втомилась від хвилювань, які ніяк її не відпускали. І хоч вона намагалась не показувати мені свої справжні почуття, я цю впертюху знаю, як свої п’ять пальців. Точно себе вже встигла накрутити. А от я заснути не можу. Розглядаю її сонне, розслаблене обличчя й прокручую сьогоднішній день. 

Зізнатись, її новина про дитину на мить оглушила мене. Вона так тремтіла, коли давала мені ту коробку, що мені хотілось зупинити кохану.

У мене буде дитина. Повірити не  можу, що жінка, яку я кохаю носить під серцем мою дитину. В тому, що це маля моє я не сумніваюсь, те питання за вечерею було від розгубленості, а не від недовіри, і я впевнений, що Поліна теж це розуміє.

Ми довго говорили сьогодні на тему її вагітності. Поліна зізналась мені, що мовчала, бо сама не знала як правильно діяти, про те, що не варто було, щоб її колишній навіть запідозрив про її стан, про його коханку Карину чи Катерину…

Я слухав її, а в душі ще більше хотів побити того Зимченка за те, що Полі доводиться ховатись від усього світу, за те, що доводиться мовчати про те, про що варто кричати. Вона навіть порадіти цій дитині на повну не може, бо його боїться. 

Але разом з тим, дивлячись на неї, я даю собі обіцянку, що навіть, якщо все піде не за планом вона не постраждає. Вони не постраждають. І після її розлучення не довго їй ходити вільною. Моя дитина не народиться поза шлюбом. 

一  Ти не спиш? 一  Шепоче мені дівчина, проводячи рукою по бороді. За своїми роздумами я не помітив, як вона теж прокинулась. За вікном ще була глибока ніч. Широкий місячний диск чітко про це нагадував. 

Вона б мала відновлюватись, бо скільки  б я її не вмовляв ця вперта жінка навідріз відмовилась від того, щоб залишитись сьогодні вдома та передати всі повідці Віктору Адамовичу. 

一  Ні, 一  так само тихо, відповідаю їй, а після опускаюсь та цілую ніжне плече, яке вона нічим не прикрила від спеки. 一  Не спиться мені.

一  Ти ж не хвилюєшся щодо дитини? Це ж не… Вона для тебе не тягар?

Я не знаю, що робиться в тій світлій голові, але після її слів мені здається, що там бігають не таргани, а тарганища, бо інакше я не можу пояснити чому вона прийшла до такого висновку. 

一 Слухай, я розумію, що у вагітних багато тривог і заскоків, але, блін, Поль, ти зараз сказала якусь дурість, 一 вона слухає мене так уважно, що на мить мені здається, ніби дівчина затамувала подих. 一 Я хотів, щоб ти була зі мною. Я бігав за тобою з вісімнадцяти років. Думаєш це все було для того, щоб почути, що ти носиш мою дитину і подумати, що це для мене тягар? Ти ж розумна дівчинка, але іноді несеш таку дурню.

Я цілую її, помічаючи, як у моїх обіймах Поля розслабляється.

一 Завтра треба буде якось витримати зустріч Ігорем і не спалитись, 一 видихає Поля, зручніше влаштовуючись у моїх обіймах.

 Я радий, що вона почала зі мною говорити, що почала ділитись своїми страхами та переживаннями. Але разом з тим у мене волосся дибки стає скільки тривог ховається в цій чарівній голівці. 

一 Завтра з тобою піду. І цього разу ти мені не заборониш. Не хочу, щоб сценарій минулого засідання повторився. Ви мені обидва потрібні цілі та неушкоджені. 

Поля здригається на останньому реченні й лине ще ближче. Приємно тримати її у своїх руках. А ще приємніше, коли вона сама до мене йде, що її не доводиться утримувати чи вмовляти. Бачу, що тягнеться.

一 Я боялась, що не завагітнію, 一 раптом видає мені вона. 一 Мені було так соромно, коли ти почув мою розмову з Кірою. Соромно навіть на ту зустріч було йти. А тепер… Ми ж перевірялись, Дав. Мені всі як один казали лікарі, що Ігор здоровий, що все в нормі. Ми намагались…

Чути про те, як моя кохана жінка хотіла народити дитину іншому було дико, але я мовчу, не хочеться злякати Поліну, яка вчергове за сьогоднішній вечір вирішила поділитись своїми думками. 

一  Я не була з ним після того, як ти приїхав. А тепер я… У мене буде дитина. Твоя дитина. Я й подумати не могла… 

一 Не шкодуєш? 一 Питаю обережно. 

一 Ні, 一 різко хитає вона головою та підіймається на ліктях. 一 Ні, я навпаки щаслива. Я так давно хотіла завагітніти, що тепер просто розгублена. Але я ні на мить не пожалкувала, що ти до цього причетний.

Я дивлюсь на неї й розумію, що жодних слів не вистачить, аби пояснити, що відчуваю. Торкаюся її щоки, ковзаю пальцями по волоссю й змушую знову лягти, щоб не напружувалась.

一 Поля, 一 кажу тихо, але впевнено. 一 Не думай зараз про минуле. Не думай про Ігоря, лікарів чи ті безглузді аналізи. Ти не повинна нічого собі дорікати. У нас буде дитина. Наша дитина. І все, що мене хвилює зараз 一 аби ти була спокійна.

Вона ніби шукає підтвердження в моїх очах, а я нахиляюсь і цілу її долоню, потім живіт, ще зовсім непомітний під тонкою тканиною піжами.

一 Я кохаю тебе, Поль. 

Вона перебирає моє волосся, набирає в легені повітря на мить затихає, але тихо відповідає:

一 Я тебе теж.