Глава 44

На розмову з Давидом я наважуюсь довше, ніж планувала. Кіра постійно питає мене про те, чи не поговорила я з її братом, а на мою відмову незадоволена підтискає губи. З неї слова так і рвуться,  але я дякую їй за те, що вона вміє себе стримувати. 

一 Ти не казала, що плануєш сьогодні кудись, 一 дивується Давид, коли я пропоную йому поїхати в інше місто. 

一 У тебе є якісь плани? 一 Мені здавалось, що від хвилювання  у мене й голос тремтить. Я перебираю ремінець своєї сумки, в яку сховала річ, яка точно скаже за мене все. 

一 Нічого особливого. Хотів зустрітись з твоїм адвокатом. Віктор Адамович казав, що мав передати тобі якісь документи. Може ти завтра не підеш? 

Ми вкотре обговорювали з Давидом можливість уникнути судових засідань, але я стійко стояла на своєму.

一 Ми можемо поїхати спочатку до нього, заберемо все, що потрібно, а потім відпочити. Я замовила столик в одному ресторанчику. Не хотілось би перед засіданням хвилюватись, якщо можна провести цей вечір по-особливому.

Чоловік погоджується. Він підхоплює мою руку, цілує її, а потім підганяє, бо якщо ми ще бодай на мить затримаємось, то не встигнемо нічого.

З документами, на щастя, ми розібралися швидко. Віктор Адамович з батьківською посмішкою проводжав нас в дорогу. Його позиція з приводу того, що наші стосунки з Давидом варто тримати в секреті тепер змінилась. Це не могло не дивувати. Схоже, що Давид його переконав.

Місце я обирала дуже ретельно. Варто було оминати тих, де ми вже бували з Ігорем. Хотілось не перекроювати старі спогади, а навпаки, створювати нові. 

На вході нас зустрічає хостес та проводить до вже готового столика. Місце гарне, на набережній, з шумом води, звуками чайок та приємної музики. 

Вечеряємо в тиші, час від часу перекидуючись ніжними фразами. У мене не перестає шалено битись серце, а руки потіють з кожною хвилиною, коли я налаштовую себе.

Давид помічає мій стривожений стан, але не тисне, дає можливість самій почати. Він вже зрозумів, що натиском нічого від мене не доб’ється. Вже знає, що я у будь-якому випадку прийду до нього, варто дати мені трохи часу, щоб зібратись з думками. Сьогоднішній вечір не виключення.

一 Як давно столик був заброньований? 一 хитро питає мене, схиляючи голову трохи вбік. 一 Не впевнений, що вчора. Судячи з усього ти готувалась давно.

一 Не те щоб давно, 一 я розтягую слова, й тягнусь за своєю склянкою з водою. Бульбашки лоскочуть горло, але зараз це саме те, що мені потрібно. Легкий вітерець огортає плечі і моя шкіра вмить реагує, вкриваючись мурашками. 一  Я просто хотіла поговорити там, де ще не маю поганих спогадів.

一 Ти мене інтригуєш. Сталось щось хороше? Тебе підвищили? Твій довбень-чоловік дав тобі розлучення, а я поки про це нічого не знаю?

Я на його слова лише хитаю головою, легко розтягуючи губи в посмішці. 

一 Ні, зовсім ні. Я хотіла зробити тобі подарунок, але… Трясця,  я не думала, що так хвилюватимусь.

一 Подарунок? Але мій день народження у грудні,  а річниця знайомства, наскільки я пам’ятаю, у нас взагалі у квітні, в честь чого подарунки?

Давид уважно спостерігає за мною, а я ніяк не можу ним налюбуватись. Його чорна сорочка з розстібнутими гудзиками привертає мій погляд, розслаблена поза свідчить про те, що він теж сьогодні не напружується. І це трохи дивно, враховуючи завтрашній день. 

Я тягнусь до своєї сумочки, нащупуючи в ній невелику подарункову коробку, яку я перев’язала білою стрічкою. Деякий час тримаю її у руках, всього декілька секунд, а потім кладу на стіл та підсуваю її ближче до Давида. 

Він дивиться на коробку з прищуром, бачу, що йому не терпиться вже подивитись, але все робить обережно.

一 Не скажеш що там?

一 Ти дивись, 一 голос трохи тремтить. 

Там знімок і смужка з тестом.  Я спеціально зробила таким чином. Мені не хотілось говорити йому на словах, хотілось, щоб це було особливо. 

Так і виходить. Давид бере в руки знімок, потім опускає погляд на тест,  і так ще двічі, а потім підіймає на мене свій трохи розгублений погляд. На мить я  застигаю. чекаю від нього бодай слова. 

一 Це… Я ж правильно розумію? 一 Я киваю, бо саме в цей момент навіть, якщо й промовлю слово, то розплачусь. 一 Ти вагітна? І судячи з того, що ти це кажеш мені… Вона моя.

一 Так, 一 шепочу одними губами, але Давид чує мене. 

一 У нас буде дитина? 一 Знову питає мене чоловік, ніби бажаючи переконатися в правдивості моїх слів. 

Він не чекає на мою відповідь, наближається до мене, присідає та бере мої руки у свої, почергово цілуючи їх. Мої очі застилають сльози. Я так довго готувалась до цього. Так довго наважувалась на те, щоб просто розповісти йому про маля, що тепер відчуваю, як мене прорвало. 

Увесь час я стримувалась, навіть сама собі не дозволяла радіти, стільки всього лягло на мої плечі. 

一 Поля, 一 шепоче мені у волосся Давид, притягуючи ближче до себе.  一 Полінка, це насправді така чудова новина. Ти не уявляєш, який я радий.

Я відчуваю, як його долоня обережно торкається мого живота,  ще зовсім плаского, наче він боїться навіть подихом злякати те маленьке диво всередині.