Глава 41

一 Так матка збільшена, у порожнині візуалізується плодове яйце, 一 каже лікарка, вже впевнено, професійним тоном, уважно розглядаючи зображення на екрані. 一 Серцебиття чітке.

Я затамовую подих не вірячи дивлячись то на жінку, то на екран, намагаючись побачити те саме бажане зображення. 

一 Серцебиття? 一 перепитую, хоча здається, що я говорю сама до себе, так тихо звучить мій голос зараз.

Вона робить гучніше звук на апараті, і приміщення наповнює швидке, чітке «тук-тук-тук». Моє серце стискається. Це не моє серце. Це інше.

一 Ваш термін зараз приблизно десять тижнів за акушерським підрахунком, 一 пояснює лікарка. 一 Це трохи більше двох місяців від зачаття. Вагітність бажана?

一 Так, 一 шепочу й  для впевненості киваю головою. 

Бажана. Ця вагітність для мене диво. Я не сподівалась, до останнього забороняла собі вірити навіть у найменшу ймовірність, щоб не розчаруватись вкотре. А вона каже десять тижнів. Майже два місяці у мене під серцем мій малюк розвивається, а я навіть не помітила. 

一  Усе добре, 一  продовжує вона, 一  патологій поки  я не бачу. Вагітність маткова. Вам потрібно буде стати на облік у жіночій консультації. Отримаєте направлення до акушера-гінеколога, він вже призначить аналізи та вітаміни для підтримки.

Жінка протягує мені декілька серветок для того, аби я могла стерти залишки гелю та просить одягатись. Я все роблю на автоматі, навіть не задумуючись, а в голові одна лише думка миготить наче червона лампочка “Я вагітна”.

Це вже не здогадки,  не мрії 一  це моя реальність. З якою, як  виявилось, не готова  була зустрітись, бо інакше я не можу пояснити собі чому мене трусить, наче я годину під холодним дощем просиділа.

Я знаю, що там, за дверима на мене чекає людина, яка має право знати про це, але якій я не знаю як сказати.  Я не знаю чому, але стійко впевнена, що батьком дитини є не Ігор. Це ніби якесь шосте відчуття. Я знаю, що дитина, яка розвивається в мені матиме Давидові риси. 

Думки перескакують одна через одну, поки я чекаю свого заключення та фото з узд. 

Ця вагітність все ускладнює, і хоч у звичний час у мене язик не повернувся б так сказати. Але коли у мене в повному розпалі процес з розлучення ні Ігор, ні Давид, жодна жива душа не повинна дізнатись про це маля. 

Це дозволить Ігорю вхопитись в шанс не розлучитись, бо наскільки мені відомо під час вагітності та рік після народження дитини нас не розлучать. А дозволити Ігорю маніпулювати тим, до чого, я впевнена, не має відношення, я не дозволю. 

З тяжкими думками, які не дають мені повноцінно порадіти тому, що я теж здатна комусь подарувати життя, я подякувавши, виходжу в коридор. В руках тримаю конверт з першим фото того, на кого я чекала так довго, того, хто був моїм кожним бажанням на свята та під час падаючої зірки. 

Я хочу, щоб момент коли про нього знаю лише я розтягнувся на максимально дозволений час. Не хочу ділитись цим особливим почуттям ні з ким. Навіть з Давидом, хоч це є неправильно, але нехай це буде одним і тих рішень, які я прийняла не рахуючись з ним. Один раз. Всього один раз, щоб потім щиро поділитись цією новиною зі світом. 

一 Все нормально? 一 Знову питає мене Давид, коли я підходжу ближче до реєстратури. 

一 Так, 一 киваю йому й прощаюсь з дівчатами, які зацікавлено спостерігають за нами, а точніше за діями Давида, котрий обійняв мене за талію та направився в бік виходу з лікарні.  

一  Ти не розкажеш, що сталось? 一 Він відкриває мені двері свого автомобіля, і я слухняно сідаю на пасажирське сидіння, а Давид тим часом самотужки вирішив застібнути мені пасок безпеки, ігноруючи мої красномовні погляди. 一 Що таке?

一  Я сама в змозі застебнути цей пасок.

一 Я вірю, але ти не дала мені можливості потурбуватись про тебе перед засіданням, під час також, то дозволь хоча б після лікарні, раз вже так сталось.

З цими словами він закриває дверцята та обходить автівку. Вмощується за кермом, але виїжджати не поспішає, натомість повертається до мене та бере мене за руку й підносить її до губ. Там же й залишає невагомий поцілунок.

一 Скажи мені чесно, що сталось?

一 А хіба у Віктора Адамовича ти не випитав? 一 Говорю йому, сама підставляючись під ласку. 一 Мені здається, що ви спілкуєтесь тісніше, ніж я з ним. 

一 Ми поговорили,  ти маєш рацію, 一 киває мені Давид. 一 Але нічого, окрім того, що тобі стало зле на словах Ігоря про “божевілля”,  я більше нічого не почув. То що насправді сталось? Ти така бліда вся, мені страшно стало, як я тебе такою побачив. Це справді через його слова?

一 І так, і ні, 一 ухиляючись від прямої відповіді кажу я. 一 Я знала, що він так казатиме, просто… Не дивлячись на все те, що я почула від інших людей, я сподівалась, що він не опуститься до подібного. Сподівалась на те, що Ігор спокійно зі мною розлучиться, що не стане влаштовувати вистави. Але я помилилась. Я просто перенервувала, справді.

Я відчуваю укол провини за цю маленьку брехню. Але рано Давиду ще знати про дитину. Я скажу йому, щоправда, трохи пізніше. 

Люди кажуть, що давати обіцянки собі легше ніж іншим, бо їх можна не виконувати. Але, як на мене, обіцянки собі — найважчі, бо власна совість тиснутиме, щоб виконати її.