Глава 40

一 Поліно Вікторівно, скажіть, ви часом не вагітні? 一 запитує лікарка після серії стандартних питань, навіть не піднімаючи очей від картки.

一 А яке це має відношення до того, що я втратила свідомість? 

一 Організм реагує на втому, стрес та гормональні зміни. Майбутні мамочки часто більш чутливі до змін.  Перенервувала і все, погано стає. 

Вона дивиться на мене, а я не неї. І ми ніби два дурники сидимо в тиші. Десь там за дверима ходять туди-сюди люди, а я намагаюсь привести думки до купи, щоб правильно їй відповісти. 

一 Скоріше за все ні, ми з чоловіком довгий час намагались, але все марно. Тому напевно, що ні, 一 я говорю та трохи збиваюсь. Врешті-решт тема вагітності завжди була для мене важкою та болючою.

一 Коли була остання менструація?

一  Я не можу так сходу пригадати, але зараз гляну. У мене цикл трохи нерегулярний… 一 я риюсь в сумці, яку передав мені Віктор Адамович, й нарешті його знаходжу. 一 О, є 一  п’ятого червня.

一 Сьогодні двадцять п’яте серпня, 一 жінка задумливо стукає по листку, а потім підіймає на мене погляд. 一 Ми зробимо тест, щоб відкинути сумніви. Це стандартна процедура. А також візьмемо у вас кров на аналіз. А там будемо вирішувати.

Я киваю, хоча всередині все стискається. “Відкинути сумніви” — красиві слова. Для мене вони звучать як вирок. Я вже навчилась не чекати. 

Жінка протягує мені вже знайому упаковку та відправляє у вбиральню. Я міцно притискаю до себе картонну коробку, ховаючи під тоненькою кофтою, щоб ніхто її не побачив. Не хочеться пояснювати. Не зараз точно.

У коридорі наштовхуюсь на нервуючих Давида та Кіру. Він стрімко наближається до мене та розглядає ніби під мікроскопом. Увесь блідий схвильований, він стискає мене у своїх обіймах, ніби боїться, що я зараз кудись зникну. 一  Ти як себе почуваєш? Щось болить? 

一 Ні, все нормально. Лікарка сказала, що це просто нервове виснаження. 一 мотаю головою, намагаюсь уникнути його погляду.  一 Пробач, але я мушу відійти. Мені там треба… Мені…

Я бельмочу всяку всячину, бо ніяк не можу правильно сформулювати речення. Мені здається, що як тільки я почну пояснювати, то все розповім. А я сама нічого не розумію. Ця лікарка заплутала мене, але й вона має рацію, таких довгих затримок в мене це не було. 

Таке відчуття ніби по венах не кров тече, а розпечена лава, інакше я не можу пояснити, чому відчуваю такі приливи жару. Навіть руки Давида здаються холодними. Впевнена, що навіть моє обличчя зараз палає червоним відтінком. 

一 Дав, відпусти її, 一 мені на допомогу приходить Кіра, яка помічає мою розгубленість. 一 Не змушуй лікарів чекати. Поля нам потім все пояснить, правда ж?

Я киваю на слова подруги, подумки дякую їй, і як тільки відчуваю, що руки Давида зникли з мого тіла, розвертаюсь і рухаюсь туди, куди й планувала спочатку  до вбиральні. На щастя, там черги немає. 

Сказати, що мої руки трясуться, а серце стукає десь у горлі 一 це нічого не сказати. Поки я розривала ці кляті смужки, згадувала про все, що відбувалось останнім часом. Про те, що я у цьому вирі подій не помітила, що з моїм організмом було щось не те. А він давав мені сигнали.

А якщо її слова виявляться правдою? Що, якщо я таки…

Боже, я навіть подумки боюсь вимовити це слово. Стільки сподівалась, стільки разів намагалась, але щоразу одне і теж. Мені страшно, побачити одну смужку, але страшно побачити і дві також.

Враховуючи всі події, які відбувались за цей період, ймовірність, що я могла зачати від Ігоря мала, тож…

Пластикова паличка трусилась разом з моїми руками. Правда, від хвилювання нав’язаного очікування мене починає нудити. Я стискаю зуби й заплющую очі, щоб не бачити, як повільно проявляється результат. Та серце стукає так голосно, що здається, його чують у коридорі. Засікаю три хвилини, як і написано у стандартних тестах, намагаюсь очі не опускати

Коли таймер сигналізує про час, перевертаю смужку,  і в той же момент тягнусь за іншою. 

Цього не може бути.

Дві чіткі, яскраві смужки на двох тестах. 

Мене охоплює паніка. Мені хочеться сміятись і плакати водночас. Руки починають труситись ще сильніше, і я поспіхом ховаю тест у кишеню кофти.

一 Ні… це не може бути… 一 ледь чутно шепочу, прикриваючи долонею рот. 一 Не може бути. 

Напевно ці не правильні. Може попросити ще один, інший?

Я не можу бути вагітною… Вони ж самі казали, ймовірність маленька.

Що це? Диво чи насмішка? 

一 Я що, справді вагітна?