Глава 39

Тиждень, який я мала на підготовку до суду сплив аж надто швидко. Віктор Адамович, як завжди зібраний сидить на не дуже зручному, але на щастя м’якому, стільці в залі суду, очікуючи початку засідання. 

Навпроти нас, точно в такій же позі, перебираючи свої папірці сидить адвокат Ігоря,  а сам чоловік з задоволеною посмішкою спостерігає за тим, як я наближаюсь до паніки. 

Всього на мить мені здається, що нічого не вийде. 

Зала суду пахне пилом і старим деревом. Я притискаю долоні до колін, щоб приховати тремтіння пальців. Мені здається, що повітря тут немає зовсім.  

Я попросила Кіру та Давида не приходити в суд. Мені не потрібні були глядачі. Я маю бути впевнена у собі та у професіоналі якого найняла.

一 Прошу встати суд іде, 一 секретар судового засідання, змушує нас всіх піднятися, а після того, як заходить суддя,  я здається й дихати перестаю. 

Засідання відкрито. Обидві сторони в залі суду, кидають погляди один на одного в надії потопити всі докази, які є.

Усі слова я чую ніби крізь вату. Звинувачення одне за одним ллються після того, як Віктор Адамович завершив своє вступне слово. Я теж щось відповідаю, бо завчила свої слова, щоб не забути їх від хвилювання. І на цьому теж наполіг мій адвокат. Ми мали заготовки, в які я могла підглянути, але саме в цей момент текст розпливався. 

一 …нестабільний емоційний стан, 一 чую голос Ігоря. Він говорить упевнено, але в кожній ноті відчувається зловтіха. 一 …у мене є підстави сумніватися в її адекватності.

А у мене пересихає в горлі. Суддя щось перепитує, але я вже сприймаю слова уривками. «…докази…», «…майно…», «…відсутність…».

Останнє, що пам’ятаю, як Ігор з ідіотською посмішкою, не дивлячись на суддю передає довідку, в які зазначено, що я вже довгий час страждаю від психотичних нападів. 

Я знала, що він скористається цим козирем. Я була готова до подібного. Мене ніщо не мало б підкосити.  Ми з Віктором Адамовичем підготувались, додали запис нашої розмови з Ігорем. Залишається лише скористатись цим аргументом, однак мені все одно здається, що щось йде не так.

Мене добиває погляд судді. Чоловік за п’ятдесят, лисуватий з важким поглядом уважно вивчав довідку, а потім переводить на мене погляд. І єдине, що я в ньому бачу, це те, що він сканує мене. Ніби вірить тому, що написано на папері. І я розумію, що в цей момент тривога повністю захоплює мене у свою владу. Як би я не була впевнена у можливостях Віктора Адамовича, але з власними сумнівами боротись не в змозі.

 Ігор ще заявляє, що моя мати теж таким страждала, і що за словами “мого” психіатра, це у мене спадкове.  

Я хочу відповісти, хочу попросити можливість пояснити, але язик стає важким. Світ починає розпливатися, мов акварельна пляма на мокрому папері.

一 Поліно? 一 Чую схвильований шепіт Віктора Адамовича. І вже наступної миті відчуваю, як він підхоплює мене на руки. Крики, шум, чиїсь оклики це все зливається в єдиний хаотичний гул.

До тями приходжу в кареті швидкої допомоги. 

一 Як себе почуваєте? 一 Перше, що питає мене молодий фельдшер, коли натикаюсь на нього поглядом. 

一 У вухах шумить, 一 шепочу йому, бо як тільки намагаюсь вимовити слово, відчуваю головний біль.  一 І голова. 

一 Давай в першу міську її веземо, а там нехай обстежують, 一 він розмовляє зі своїм напарником, а той киває у відповідь.

一 Ненавиджу сюди приїжджати, кожного дня такі панянки свідомість втрачають, аби лише процеси затягувати…

Він не встигає договорити, як роздається злий голос Віктора Адамовича. 

一 Хлопці, я б на вашому місці не язиками чесав, а роботу свою виконував. Ви не бачите, дівчині погано? Бо ще трохи і я сам притягну вас до відповідальності, побачимо як ви “затягуватимете процеси”.

Вони переглядаються і я бачу ці невдоволені обличчя, але зараз так байдуже на це все. Говорить та й говорять, аби лише мені легше стало.

一 Все погано? 一 Питаю в адвоката, але він лише плескає мене по руці, примовляючи при цьому:

一 Любонько, даремно ти так рознервувалась. Те, що він приніс фікція. Ми обидвоє це знаємо. Якщо не те аудіо, то будь-яка незалежна експертиза це підтвердить. Засідання перенесли, але тобі не варто ще й про це хвилюватись. Давай ми спочатку про тебе подбаємо,  а потім займемось твоїм, прости Господи, поки що чоловіком. 

一 Угу, 一 я легенько киваю на його слова,  розуміючи, що він абсолютно правий. Якщо Віктор Адамович не хвилюється, то й мені не варто. Зараз трохи соромно за свою реакцію, але бачачи його підтримку, стає трохи легше.

 Однак це легше лише в моральному плані, бо фізично я ще відчуваю нездужання. Лікарі вкололи мені заспокійливе, але воно поки не почало діяти, тому я мучилась від головного болю та легкої нудоти. 

一 Я сподіваюсь, ти не сильно на мене злитимешся, 一 знімаючи свої окуляри, чоловік потер лоба. 一 Я повідомив Давиду, що тебе забирає швидка. Я поїду з тобою до лікарні, а там він скоро прибуде. Хтось має про тебе зараз подбати. 

一 Добре, 一 шепочу йому й закриваю очі.