Глава 38

Ми проводимо за містом всі вихідні. Давид не відпускає мене ні на мить, кожне його слово, кожен його рух, який сповнений ніжністю все більше підкуповує. Мені здається, що я вже давно програла йому в цій битві за моє серце.

Чоловік спілкується з Віктором Адамовичем, цікавиться як проходить справа і на якому етапі ми зупинились. Вони з моїм адвокатом поговорили здається абсолютно про все, за що мені трохи ніяково. 

Ми знову з ним посперечались ввечері перед від’їздом в місто. Я наполягала на тому, що мені потрібно на роботу. І те, що я працюю неповний робочий день не означало, що я можу так безвідповідально ставитись до своїх обов’язків.

一  Твій адвокат зі мною погодився, 一  стоїть на своєму чоловік, коли я знову кажу, що не збираюсь переїжджати з квартири, у яку тільки заселилась. 一  Нам краще бути обережними. Але це не означає, що ти маєш бути сама. Якщо не хочеш переїхати до мене, то я переїду до тебе.  Я не гордий. А коли біля тебе ошиватиметься хтось на кшталт отого ненормального, то тим паче ця міра необхідна. 

一 Мій адвокат ще три дні тому, казав не приходити до тебе, 一 в серцях буркочу йому.

一 Не казав він тобі такого, 一 Давид обіймає мене зовсім ніжно, треться бородою об голову й легенько колихає мене зі боку в бік. 一 Вирішувати тобі. Ми можемо залишитись тут, або повернутись у твою квартиру. 

一 Я не хочу бути комусь зобов’язана…

一 Але? 一 Правильно розуміє мою заминку чоловік.

一 Тут спокійно. Я не просинаюсь вночі від тривоги, не скидуюсь від темноти, й мені не доводиться залишати усюди увімкнене світло.

一 То це не через будинок, люба. То моя присутність дарує тобі спокій, 一 він охоплює моє обличчя руками, підіймає догори й зі сміхом цілує мене, не чекає поки я почну сперечатись з ним. А я вже планувала. Це ж нечувано, такі заяви робити.  

Я відвертаюсь, удаю, що розглядаю вікно. За ним повільно гойдаються темні гілки саду, у кімнаті пахне свіжозвареною кавою та деревом, яке ще тримає у собі тепло денного сонця. Від цього поєднання у грудях стає дивно спокійно й водночас важко.

一 Ти поводишся так, наче все вже вирішено, — намагаюсь вирвати у нього хоч трохи права голосу.

 一 А хіба ні? 一 Він нахиляється ближче, і я чую той знайомий аромат його парфумів, у якому губляться всі мої аргументи. 一 Давай переживемо твоє розлучення разом. А там вирішимо що і як ми робитимемо далі, піде?

一 Це нечесно, 一 бормочу я, але він лише усміхається.

一 А я не казав, що гратиму чесно, 一 Давид знову тягнеться за поцілунком, але його перериває телефонний дзвінок. Знайома мелодія звучить кімнатою і тільки я знаю, хто за нею приховується. 

На екрані висвітлюється ім’я чоловіка й я, натискаючи на кнопку “прийняти” підношу телефон до вуха. 

一 Ну нарешті, 一 обурено звучить мені у слухавці голос Ігоря. 一 Нагулялась? Люба дружинонько, а ти додому не хочеш повернутись, га?

Я чую, що він явно не був тверезим. Тому лише перекладаю телефон з одного боку на інший, махаю Давиду, пояснюючи, що вийду на вулицю, а натомість він каже, що займеться вечерею. 

Я виходжу на терасу, двері тихо замикаються за спиною. Нічне повітря свіже, повне вологих запахів після короткочасного дощу, і я вдихаю його так глибоко, ніби хочу змити з себе цей липкий голос.

一  Я подала на розлучення, Ігорю, ти забув? До тебе я не вертатимусь. Ти маєш, з ким провести ці вечори. Якщо це все, то я не хочу більше з тобою розмовляти.

Я намагалась зробити так, щоб мій голос звучав впевненіше. І, як мені здавалось, це непогано виходить. Щоправда, Ігор з кожним моїм запереченням все більше розпалювався.

一  Скільки разів йому сьогодні віддалась? Що, такий прекрасний, що не можеш кинути? Я тебе голу й босу залишу…

Після цих слів, я розумію, що на всяк випадок краще увімкнути запис розмови. І хоч я  розумію, що використати її не зможу, але так хоч матиму якесь підтвердження своєї помилки. 

一  У нас за тиждень перше засідання. І для тебе воно ж стане останнім. Ти не отримаєш ні копійки з того, що я заробив. Ти ще пошкодуєш, — його сміх різко звучить з динаміка. — Думаєш, твій коханець тебе захистить? Психічна жіночка з гарними довідочками. Гадаєш, такою ти йому будеш потрібна? Ні-і-і-і.

Я не витримую. Його нетверезу маячню більше не маю сил вислуховувати. Це вже занадто. Але одне все ж мене тішить,  він вперше сам мені зізнався, що планує визнати мене неврівноваженою. 

Треба буде ще раз поговорити з Віктором Адамовичем. Може ви зможемо якось це використати?