Глава 36

一 Гнида цей Висоцький, 一 каже Давид, виїжджаючи на шосе. Він зосереджений на дорозі, хоча, я готова закластись, що всі його думки явно не про міський трафік. Він притуляє вказівний палець до рота, ліктем опирається на бокове скло й легко прикушує його.

一  Навіщо ти з ним розмовляв? 一  Питаю я виділяючи останнє слово, натякнувши на результат розмови. 

一 А ти хотіла, щоб він навішав тобі того всього на самоті? 一 Давид лише на мить відривається від дороги, але й цього мені достатньо. 

一 Я про те, що ти його побив, 一 істеричні нотки трохи прориваються крізь напускний спокій і чоловік також це помічає.  一 І взагалі, мій дім в іншому боці, куди ми їдемо? 

一 Ми їдемо за місто. 

За місто. Прекрасно. Він навіть не спитав мене чи хочу я. Просто все вирішив за мене. Ігор теж так робив.

Я мимоволі порівнюю їх обох. І зараз після почутих слів Висоцького, після побаченого… Ні, звісно мене тішило, що цей ідіот таки отримав по заслузі, але навряд чи це змінить його світобачення.

一 Але у мене були інші плани. І взагалі я  не хотіла сьогодні нікуди виходити. 

一 Слухай, я все розумію, але нам треба поговорити. А найкращого місця, ніж на природі  не знайдеш. 

一 Чудово! Але ти не запитав мене, Давиде.

Я нахмурено дивлюсь на нього, але чоловік не відповідає. І я переводжу свій погляд у вікно. Сотні автомобілів перед нами кудись поспішають. Перед вихідними на цій ділянці завжди затори. Давид виставляє комфортну для нас обох температуру в салоні й вмикає тиху музику. 

Він не збирається відповідати. 

За вікном миготять придорожні рекламні щити, обабіч дороги вже починають з’являтися смуги соснового лісу. Сіре місто позаду, але його тягуча втома ще не відпустила мене. Запах салону змішується з ледь вловимим ароматом його парфумів — знайомим, занадто знайомим, щоб не викликати спогади.

一 Давиде… 一 тихо починаю я, але він тільки трохи сильніше стискає кермо. 一 Я не думаю, що він вирішить виставити мене ненормальною. Ігор звісно не ангел…  Але хіба можна вірити Висоцькому так відразу?

一 Дай доїхати, Поль, 一 каже спокійно, майже м’яко, але так, щоб я зрозуміла, що зараз він не готовий сперечатися. 一 Ми про все поговоримо, я обіцяю. Але дай я все почуте обдумаю. У мене поки що немає слів. Твій Ігор ще більший моральний виродок, якщо все, що сказав Висоцький правда.

Будинок зустрічає нас тишею. Немає тієї атмосфери, яка була тут минулого разу. Але атмосферу створюють люди, а не стіни. Саме тому, я відчуваю напругу, бо вона просто фонить від маякуючого за спиною Давида.

Я відчуваю нудоту, яка підскакує до горла й перепросивши, тікаю у ванну. Я від ранку ні крихти в роті не мала. А потім й зустріч з Висоцьким 一 не дивно, що мій шлунок показує своє невдоволення.

Я вмиваю обличчя холодною водою, намагаючись змити цю липку втому та гіркоту з горла. Але вона не зникає. Навпаки, лише підіймається вище й стискає груди, змушує глибше вдихати.

Металевий запах мила здається мені надто різким, від чого я морщусь. Здавалося б, дрібниця, але відчуття таке, ніби всі запахи раптом стали удвічі сильнішими.

Дивлюсь у дзеркало: бліда, злегка почервонілі очі, вологе волосся прилипло до скронь. Я кілька разів повільно вдихаю й видихаю, але всередині все одно крутить.

Давид стукає у двері.

 一  Поля, з тобою все гаразд?

一  Так… Зараз, 一  намагаюся відповісти рівно, але голос лунає тихо й якось натягнуто. 一 Я вийду за хвилину. 

Обіцянку свою виконую і за хвилину вже стою у дверях кухні спостерігаючи за тим, як Давид викладає всі продукти з пакета на стіл. І коли тільки встиг це все купити? Адже в його руках нічого не було коли він йшов зі мною на зустріч з Висоцьким.

一 Голодна? 一 Питає мене не повертаючись і я у відповідь лише мугикаю. Бо голод та розмова виснажили мене, а дорога захитала, тому мені було трохи зле. 

Він перекладає сир та овочі у тарілки, а потім дістає коробку від піци, підсовуючи її на центр великого столу.

一 Взяв сирну, знаю, що ти її любиш. 

Приємний запах тонкою стрічкою тягнеться до мене, і я вдихаю його, насолоджуючись. 

一 А більше нічого не взяв?  一 Питаю Давида, повністю сконцентрувавши уважу на їжі на столі. Він на мить губиться від мого питання, а потім спокійно питає:

一 Маєш на увазі щось конкретне?

一 Мг, 一 відповідаю я, після того, як перший шматок піци опиняється  в мене у роті. 一 Я б зараз від оливок не відмовилась, зелених таких. Кислющих, з креветками всередині.

Я говорю це Давиду, а  сама майже смак їхніх відчуваю на язиці, але на моє розчарування це всього лише фантомні відчуття. Насправді мені здається таким чином я хочу просто відволіктись. 

 Думки розсіюються. 

Мені не хочеться зараз думати ні про що. Хоча така позиція є трохи інфантильною. Над моєю головою майоріє небезпека, якщо вірити “партнеру” мого майже колишнього чоловіка. 

一 Оливок немає, але є корнішони. Кіра ще минуло разу брала, але ніхто так їх і не відкривав.