Глава 33

Давид

Вона спить. А мені все не йде сон.

Скільки недосказаного було між нами. Скільки всього, про що вона промовчала, а я повірив цьому мовчанню. Повірив її словам й  сам за це тепер розплачуюсь.

Подумати тільки 一 вона поступилась мною другій дівчині. А сама за цього телепня заміж пішла. Ну, Полінка…

В її квартирі тихо. Навіть годинник не чутно. Поля хотіла мене вигнати після розмови, але я уперся рогами, як би зараз це іронічно не звучало, й наполіг на тому, аби залишитись сьогодні тут.

Вона розмістила мене у вітальні. Тут просторо, але задушливо. Чи то від погоди, чи від моїх думок 一 не зрозуміло, але одне я знаю точно, що цієї ночі очей мені не зімкнути. Скільки всього варто обдумати та переварити, що точно буде не до сну. 

Вона гарне місце обрала. Подалі від цього недолугого. Але й від мене також далеко. Довелось їхати сюди через усе місто. Але так краще. 

Я чую,  що вона теж не спить. Шарудіння з її кімнати долинають навіть сюди. Але нічого не роблю. Не певен, що це потрібно, враховуючи нашу сьогоднішню розмову.

Важко зітхаю, закидаю руки за голову й впираюсь поглядом у стелю. 

Ну що за жінка, ця Поліна? Ні тоді, ні зараз навіть не натякнула на те, що ображена на мене. Кинула мене з каблучкою в руках і зникла з міста. Ну невже не можна було сказати мені правду? Хіба я не заслуговував тоді на те, щоб знати про це все?

А кому від того гірше? Ірині? Ігорю? 

Та нам!

 Нас розкинуло по різних кінцях. Так далеко, що й досі не можемо знайти дорогу одне до одного. А вона все мовчить. Жодних деталей розлучення мені не озвучила,  крім тих, що вважала за потрібне. 

Видно було, що не перший рік у них все йшло по бороді. Але чому вона терпіла до цього часу? Мій приїзд хоч якось повпливав на її кінцеве рішення? Хочеться вірити, що так. А як там насправді…

Та й до Ігоря є питання. Точніше до його партнерів. Але увесь цей клубок таємниць, заговорів та подружніх таємниць варто розплутувати поступово. І почати все-таки з Висоцького. Поки він не дістався до Полі, варто дістатись до нього.

Мій друг вже працює над тим, щоб можна було вийти на нього. І сподіваюсь, що найближчим часом матиму з ним розмову, якщо втримаюсь не розквасити його бридку пику. 

Потік моїх роздумів перериває тихе шаркання домашніх капців об паркет. І вже в наступну мить, я бачу сонну Полю, яка намагається не наступити в темряві на одну з тих нерозібраних коробок, що й досі чекають своєї черги. 

Одну вона все ж не помічає й вдаряється об неї ногою. Лаючись, дівчина дивися на мене й стикається з моїм поглядом.

一 Пробач, я не хотіла тебе розбудити, 一 каже вона тихо, ніби крім нас тут ще хтось є, і цьому комусь треба спати.

一 Я не спав, 一 спокійно відповідаю їй, й сідаю на своєму сьогоднішньому ложі. 一 Сильно вдарилась?

Вона хитає головою та відмахується від мене. Але з вітальні не спішить йти, навпаки продовжує дивитись на мене, а потім пояснює.

一 Мені захотілось пити. Вибач, я завжди залишаю біля себе склянку з водою на випадок такої ситуації, але сьогодні забула за це.

Через нашу розмову забула, бо була занадто заклопотана. Бо емоції били через край. Я відчую, що провина трохи поколює мою свідомість. Бо це й через мене дівчина перехвилювалась вчора. Я теж, додав їй порцію своїх звинувачень, так ніби їй того її недочоловіка  недостатньо було. 

一 Ти не хочеш перекусити? 一 Питає мене, виглянувши з кухні. Дивно, що я не помітив, як вона зникла з вітальні. 

一 Хочу, 一 навіть не задумуючись відповідаю. Я не голодний, але з її рук готовий зараз будь-що з’їси. 

Поля не вмикає повне освітлення, обходиться лише невеличкою лампою на витяжці. Дівчина дістає з холодильника ковбасу, сир та хліб, й частину продуктів передає мені, а частиною займається сама.

一 Тобі сир трикутниками нарізати чи прямокутниками? 一 Звісно, що моїх вуст це питання звучить абсолютно безглуздо, але мені не хочеться сидіти в тиші. А такі питання створюють дещо затишну атмосферу між нами. 

一 Трикутниками, 一 сміючись каже Поля.

一 Давно ми так не сиділи. Не пам’ятаю навіть чи було у нас щось подібне.

一 Було, 一 раптом промовляє Поля, чим змушує мене напружити звивини. Але в мене не виходить пригадати.  一 Ми тоді були на вечірці у твого однокурсника. Поки Кіра в сусідній кімнаті на спір танцювала ламбаду, ми з тобою точно так само вночі на кухні сиділи.

Так, щось таке було. Але ми тоді, як і всі інші трохи перебрали з напоями, я можу не все пригадати, але так, Поліна має рацію. Смак її бутербродів я пам’ятаю…

Поля тягне пальці до рота, з яких стікає краплина меду, який вона поклала на масло. Досить дивне поєднання продуктів. Я мимоволі задивляюсь, але нічого не кажу. Харчові звички у всіх різні.

一 Мммм, це так смачно, 一 вона розтягує слова, насолоджуючись своїм смаколиком, а мені на мить хочеться бути на його місці. 

Не витримую. Швидко обходжу стіл, беру її за талію та повертаю до себе. Бачу ці здивовані очі навпроти й у мене зовсім зриває всі запобіжники.