Глава 30

Орендована квартира зустрічає тишею. Звичний для мене звук. 

Я навмисне шукала квартиру на іншому кінці міста. Так, щоб наразі у нас з чоловіком було якомога менше можливостей для випадкової зустрічі. Він її поки й не шукав, але варто було мінімізувати ризики. 

一 Це все? 一 Питає мене чоловік, який заніс у квартиру куплений сьогодні посуд. Тут не було зовсім нічого, не рахуючи меблів. Але насправді квартира мені подобалась.

一 Так, дякую, 一 натягую посмішку на обличчя, й протягую йому гроші, накинувши ще трохи зверху. 

Він дякує та виходить з квартири, і тільки тепер я розумію, що дійсно зробила це. Я пішла від Ігоря. Сідаю на софу, ще без пледа, без нічого свого. М’якість чужа. Все навколо чуже, але не ворожо. Просто нове…

За вікном сьогодні сіро, серпень не квапиться бути сонячним. Оглядаю тепер вже свої тимчасові володіння. Квартира пахне вологим бетоном і свіжим пластиком з нового посуду.

Десь в кишені вібрує телефон і я знову напружуюсь. Очікую побачити дзвінок від Ігоря, але на моє щастя телефонує не він. 

一 Привіт, не хочеш сьогодні зустрітись? Дава може тебе забрати, 一 майже на одному дихання говорить Кіра. Чую, що вона там сміється в слухавку, отже знову щось придумала. 

一 Привіт, ні, вибач, сьогодні не зможу, 一 говорю тихо, але судячи з того, що звучить тиша, Кіра чула, що я сказала. 

一 Щось сталось? Почекай, я зараз по-іншому тебе наберу…

Я хочу заперечити. Сьогодні мені не до розмов. Хочеться просто прийняти прохолодний душ і забутись в обіймах рятівного сну. Але Кіра не чує, що я намагаюсь їй сказати, бо кидає слухавку, і в наступну мить я бачу, що вона телефонує мені в месенджері. Роблю глибокий вдих, і натискаю “Відповісти”.

一 Можеш наблизити камеру до обличчя я на тебе гляну, 一 наказує вона мені, на що я тільки закочую очі. Зараз я відчуваю дисонанс, адже складається враження ніби я  в очах друзів ні на що не здатна ганчірка. 

一 Кіра,  зі мною все добре. Зараз так точно, 一 я підіймаюсь на ноги і йду на кухню, щоби випити склянку води. Минаю коридор і аж потім розумію, що Кіра таки зі мною на відеозв’язку….

一 Зачекай, 一 вона вдивляється в екранчик й підозріло звужує очі. 一 Ти не вдома сьогодні? 

一 Вдома, Кір, 一 кажу їй, розуміючи, що приховувати від найкращої подруги переїзд просто немає сенсу, тим паче, що я кажу їй про це постфактум. 一  Я вдома. Просто тепер мій дій в іншому місці. Я переїхала. Пішла від нього, а перед тим подала на розлучення. 

Кіра затуляє собі рота, щоб не закричати, але я бачу, як яскраво загораються її очі. Підношу палець до рота, без слів наказуючи мовчати, бо знаю, що біля неї знаходились люди і якщо той, кого я маю на увазі не почув моїх слів, то точно почує її пищання. 

一 Ти йому не сказала? 一 Здогадується подруга, наблизивши телефон до рота, щоб сказати це максимально тихо.

一 Ні, я не хочу зіштовхувати їх лобами. Я маю сама все зробити. 

一 Ну й дурненька, 一 фиркає вона. 一 Він точно зрадіє такій новині. Те, що ти пішла від свого при.. кхм, від Ігоря точно йому…

一 Кіра, прошу тебе, без самодіяльності, 一 прошу подругу, але чую за задньому фоні голос Давида.

一 Що вона зробила? 

Мій світ наче завмирає в цю мить. Трясця. Я не хотіла, що він дізнався. Правду кажучи, я й досі не вирішила чи хотіла, щоб він це знав. Можливо я б сказала йому  після розлучення. Адже бути з ним і при цьому бути одруженою, здається мені нечесним ставленням до самого хлопця. 

一 Привіт, 一 кажу втомлено, коли бачу в маленькому екранчику обличчя Давида. 

一 Привіт, 一 сухе вітання, бачу, що йому неприємно було дізнатись так 一 незаплановано. 一 Отже, переїхала. Мала хоч сказати про це? Чи мені не треба було знати?

Мені болить від його спокійного тону. Він не звинувачує, просто уточнює. Але ставить ті питання, на які я не маю відповідей. Хочеться виправдатись. Хочеться щось сказати у свій захист, але язик ніби приростає до піднебіння. Мені здавалось, що це буде легше. 

一 Я б сказала. Я хотіла сказати, 一 брешу і Давид це приймає.  

一 Поговоримо? Думаю, що час настав.

一 Хочеш сьогодні? 一 Шепочу пересохлими губами й вдивляюсь в його красиві очі. Хоче вже. Це помітно неозброєним оком. Він би зараз зірвався, але рука, яка хапає його за плече, змушує відірватись, перервати зоровий контакт, та збиває його з думки. 

一 Дав, там вино закінчилось, можеш сходити зі мною у винний погреб. Мені самій трохи лячно. 

Я затамовую подих. Давид опускає руку з телефоном, вимикає мікрофон і щось говорить тій дівчині. Голос у неї приємний. Принаймні мені так здалось. 

Хочеться гірко всміхнутись. Не варто розслаблятись. Не варто будувати повітряних замків. Чудес не буває, а зі мною й подавно. От тепер мені показують наочний приклад, що я й без цього розумію. Він молодий, привабливий чоловік, звісно, що не захоче  чекати поки я розберусь зі своїм шлюбом.

Проходить від сили пів хвилини, коли я його голос знову чую. Один лише Бог знає чому я не поклала слухавку відразу. 

一 Поля, я все можу пояснити. Кіра покликала своїх друзів до нас.