Глава 29

一 Ти не хочеш мені нічого пояснити? 一 Голос Ігоря сухий і напружений, а в руках  знайома тека з логотипом адвокатської контори. Я одразу впізнаю, що це мої  документи на розлучення. Ті самі, які найнятий мною адвокат надіслав йому.

一 Ні, 一 хитаю головою. 一 А маю?

一 Та твою ж... 一 Ігор зривається. 一 До мене приходять папери від моєї дружини! На розлучення, Ліно! Ми були нормальною сім’єю. У нас усе було нормально! Що не так?!

Його слова звучать, як поганий жарт. Я дивлюся на нього і не розумію 一 він справді не бачить? Не помічає тріщин, які вже давно розрослися у справжнісіньку прірву? І сім’єю нас я могла назвати хіба що на початку, до закінчення медового місяця. Шкода, що зрозуміла я це тільки зараз.

一 Не вмикай дурника, Ігорю. Була показуха. Була зручна угода. Тобі 一 картинка, мені 一 самотність. Я більше не хочу грати в це. Імітація мені не потрібна.

Я б могла сказати, що переспала з іншим чоловіком. Двічі. Що востаннє 一 вже свідомо. Але не мені першій належить ця карта. Це не я першою притягнула у наше ліжко третю…  Він приніс брехню в наш шлюб. 

一 Яка імітація? Ти й справді не в собі, Поліна. Давай сходимо до психотерапевта, давай…

一 І ти підеш також? 一 Перебиваю його, заходячись в сміху. 一 Ти? Не сміши мене. І що ж ти там розповідатимеш? Про те, як спав з дружиною свого партнера, чи про те, що хотів власну дружину підкласти під свого іншого партнера?

Він сіпається, як від ляпаса. Очі різко звужуються, але чоловік намагається зберегти контроль.  

Останні слова я вже ледь не викрикувала. Йому таки вдалось мене зачепити. Думка про те, що Ігор надто вже наполягає на мозкоправі лякала мене. Я бачу, як його очі розширюються, але чоловік швидко бере себе в руки.

一 Знову ти про своє, 一 скидає руки догори. 一 Поля, я прошу тебе не вигадуй…

一 Фото. Там усе є. У додатках до заяви. Хочеш 一 передивися. Чи ти думав, що тобі вдасться до скону це від мене приховувати? Чи ти сподівався, що Висоцький не розкаже мені після того вечора, який ти покидьок? Що ти дивишся на мене? Він був у мене… Ти божився! Казав мені, шо не причетний до цього….

一 Поля, ти віриш у маячню…

一 Нехай, 一 махаю руками, й направляюсь у свою кімнату, попутно дістаючи свою валізу. 一 Але я більше не залишусь з тобою під одним  дахом. Не чіпай мене!

Ігор намагається схопити мене за руку, боляче сіпає. Але я вириваюсь. 

一 Не думай, що тобі буде комфортно жити без мене.

一 Я вже живу без тебе, Ігорю, 一 тихо кажу, не опускаючи очей. 一 Поки ти розважався з Катериною, я жила тут сама. Я вже навчилась бути без тебе. 

Насправді я планувала піти з дому. Думала про це ще до поїздки до Мокрицьких. Просто вчорашня розмова з Давидом ще більше укріпила в мені віру, що так буде правильно. Саме його впевненість мене підбадьорила. А минула ніч стала остаточною точкою. 

Точкою неповернення. 

Адже вчора я була з ним не тому, що хотіла відчути як це, коли тебе  люблять. Не тому, що хотіла перекрити біль від зради чоловіка. Вчора я була з ним, бо сама захотіла. 

一  Я пропонував тобі сходити до…

一  Ігоре, 一  втомлено кажу я. 一  Я не зміню своєї думки. Я не хочу більше з тобою жити. Ніякі психіатри, психотерапевти не змусять мене змінити свою думку. Я не кохаю тебе більше, розумієш?

Мене напружує його наполегливість в питанні з психотерапевтом. Вперше за увесь час у мене зароджується думка, що це все не просто так. Він не робить нічого, щоб зберегти нашу сім’ю, зате відправляє мене до “спеціаліста”... Та ще й до того, якого вона порадила. 

一 Ти не отримаєш компанію, зрозуміла.  Я тобі її так просто не віддам, 一 Ігорю таки  вдається схопити мене. Він трусить мене наче ляльку,  а злий погляд пропалює наскрізь.

一 То от в чому справа? 一 Запізніло розумію. 一 Компанія…

一 Я не дам тобі легко розлучитись! Затям собі це 一 тобі не буде легко.  Я не дозволю. А поки можеш тішитись удаваною свободою…

Двері так сильно вдарились об стіну, що склалося враження ніби там залишилась вм’ятина. Я здригаюсь, бо хоч і очікувала його агресії, та все ж до цього неможливо було підготуватись.

Деякий час я просто стою посеред кімнати, не знаючи з чого перше почати. Розкрита валіза так і лежить перекинутою, ніби підказуючи мені, що варто почати з неї. 

Зараз я точно схожа на робота, ніж на живу людину. Бо після Ігоревого попередження я не те щоб страху,  я нічого не відчуваю. Зовсім. Десь у підсвідомості в мене виникає думка, що варто було б попросити Давида допомогти мені з цим питанням, впевнена, що його присутність точно б розставила всі крапки над і, й Ігор так би не упирався.  Але я хочу бути самостійною. В шлюб я вступала сама, й виходити з нього варто самій. 

Першими у валізу я закидаю папери. А сама прокручую сьогоднішні його слова. Ігор заявив, що компанію я не отримаю, але я на неї й не претендувала. Гадаю, що він не сильно й вчитувався в текст позовної заяви. Мені не потрібна вся його компанія. Але свій вклад я не збиралась йому віддавати. 

Ці думки змушують мене розчаровано посміхнутись. Я виявилась не настільки приорітетною для власного чоловіка, що при розлученні він так яро захищав лише свої інтереси. І мені варто було цьому в нього навчитись. Але нічого, в мене ще буде час, щоб навчитись обирати себе.