Глава 28

Вечір проходить на диво легко. Хоч я й очікувала, що після нашої з Мокрицьким “вечері”, бо назвати це побаченням в мене поки не повертається язик, я буду відчувати себе ніяково. Однак, Кіра зі своїм Денисом влаштували нам стендап на мінімалках. 

一 Вона на мене тоді навіть дивиться не хотіла, боялась, що я поліцію викличу, все намагалась вибачитись, 一 крізь сміх говорить Денис, притягуючи Кіру до себе та цілує її у волосся,  а подруга лише присоромлено посміхається.

一 Звісно не дивилась, це була моя перша поїздка без інструктора. Ти ж пам’ятаєш Поль, ми тоді мали відсвяткувати моє водійське посвідчення, 一 вона питає мене, а я киваю, бо Кіра дійсно після здачі іспиту так і не прийшла в ресторан.  一 Він питав мене куди я дивилась, а я думала лише про те, що “плакали” мої права. Я не встигла їх отримати, як могла вже попрощатись.  

Поблажливий сміх лунає кухнею, де ми всі й зібрались. Я на машинально повертаю голову до Давида,  й бачу, що він теж у цей час дивиться на мене. І вся кімната звужується до цих перехресних поглядів. Але я беру себе в руки, розуміючи, що навіть якщо тут всі “свої”, однак Денис не знає нічого про наші стосунки з Давидом. І мені хочеться, що це так і залишалось, поки що.

一 То це будинок ваших батьків? 一 Хлопець захоплено оглядається. І я його зараз прекрасно розумію. Коли я вперше прийшла до них додому так само захоплено оглядала цей будинок.

一 Так, 一 крізь кашель говорить Давид,  а сам під столом ловить мою руку, від чого я непомітно здригаюсь. 一 Ми раніше тут  жили. А коли виросли, то розбіглись хто куди. Давно ми тут не були…

一 Так, 一 видихає Кіра й проводить рукою по дерев'яному столу. 一 Тато постійно сварив мене, бо я любила сидіти тут, на цьому столі. Я підглядала за тим, як Давид зі своїм другом грали в баскетбол. Звідси був найкращий вигляд…  Я тоді була в нього закохана.

Мрійлива посмішка з’являється на її обличчі саме в ту мить, коли в Дениса обурливо-зацікавлено злітають брови догори.

一 Так, а з цього місця детальніше, 一 він усміхається. Його явно  це не зачіпає, адже чоловік прекрасно розуміє, що й Кіра й Давид говорили про минуле. А минуле на те й минуле, щоб залишитися позаду. 一 Це був той самий друг брата, який вкрав твоє дівоче сердечко? І як, вдалось тобі здійснити мрію багатьох дівчат?

一 О, ні, 一 протягує Давид. 一 Це був класичний ловелас, який змінював дівчат кожен тиждень. Я просто не міг дозволити, щоб ця підліткова закоханість переросла у щось більше.

一 І я досі на тебе за це сердита, 一 Кіра тикає в нього невеликою трубочкою, якою до цього розмішувала свій ананасовий мохіто.

Кіра щось іще говорить, сміється, але я майже не чую. Давид не прибирає руки з-під столу, його великий палець легенько торкається моєї долоні. Це неймовірно безневинно  й водночас аж занадто особисто. Особливо зараз…

Я швидко випиваю решту соку зі свого келиха й відсуваю стілець.

一 Піду провітрюсь, 一 ніби між іншим кажу, не дивлячись ні на кого, й виходжу на ґанок.

Ніч тепла. Десь у кущах тріщать цвіркуни, десь у саду пахне мокрою землею. Я роблю кілька кроків, спираюсь на перила і вдихаю глибше. На секунду здається, що світ зупинився. І я можу не думати ні про минуле, ні про майбутнє.

一 Тобі теж стало тісно? 一 Тихий голос звучить просто за спиною. Я не обертаюсь, просто киваю. Знаю, що це Давид.

一 Я завжди любив цей дім. Але він… ніби не вміщує в собі нас дорослих, 一 каже він, зупиняючись поруч. Його плече торкається мого  не зумисно, але і не зовсім випадково.

一 Просто ми стали більші, 一 усміхаюсь я. 一 І складніші.

一 А деякі речі 一 прості. Наприклад, ось це, 一 його рука знаходить мою знову. І я дозволяю.

一 Я не готова Дав, 一 тихо говорю, вдивляючись в тишу. 一  Я не кажу, що… Трясця, це так важко, виявляється, говорити про те, що тривожить… 

Він мовчить. Напруження так і фонить у повітрі. Відчуваю, що Давид міцніше стискає мою руку.

一 У мене попереду важке розлучення. Я не впевнена, що вийду з цього шлюбу без ран. Тобі не потрібна така як я. Я не зможу дати тобі справжню сім’ю, 一 нарешті видихаю я, сказавши про головне. 一  Я не зможу дати собі дітей. А рано чи пізно ти їх захочеш…

一 А хіба у нас вже стоїть діагноз? 一 Перепитує Давид, не даючи мені можливості розвинути цю тему. 一 Та й я не… 一 він затинається, шукає слова. 一 Я не дивлюсь на тебе як на функцію. Ти 一 це ти. Навіть якщо завтра світ обвалиться, я все одно… Чорт, я просто хочу бути поруч. Не тому, що ти можеш щось мені дати,  а просто тому, що кохаю тебе.

Я різко відводжу погляд. Слова Давида сильні та правильні, але мені все одно хочеться втекти. Коли тебе довго не люблять, ти починаєш вірити, що цього й не заслуговуєш.

一 Але ти не розумієш, 一 кажу я, ледве стримуючи надрив. 一 У моїй голові стільки мотлоху, що я іноді сама собі огидна. Я роками так жила…. Я хочу тобі довіряти… Правда, хочу. Але  зараз я ніби стою на тонкій кризі, здається, якщо зроблю бодай крок вбік  一  все трісне.

一 Мені не потрібна ідеальна ти, 一 нарешті каже він, а мої кайдани, які  я на себе сама ж одягнула, тріскають. 一 І не потрібна та, яка все вже пережила насамоті. Я не боюсь того, що буде важко. Я боюсь лише одного 一 не мати шансу. Якщо ти мене відштовхнеш зараз, я зрозумію. Але не думай, що я зникну. Я завжди стоятиму поруч з твоєю спиною. Я не завжди зможу тебе вберегти від болю, але я обіцяю, що завжди допоможу оговтатись. Я занадто довго мовчав, Поль…