Глава 26

Давид, як і обіцяв, приходить за мною ввечері, як тільки сонце починає йти на спад. Увесь цей час він давав мені можливість зібратись з думками, як  я і просила. 

Я наминаю чергову нарізку з прошуто та шліфую це все кислим лимонним соком, який купила дорогою сюди. Чесно кажучи, на запах він більше схожий на засіб для миття унітаза, але зараз він мені особливо смакує.

一 Готова? 一 Питає мене Давид, а я ледь на кріслі не підстрибую від несподіванки. Бо розніжена та розслаблена, я вже почала дрімати, поки господарі обходили свої “володіння”.

一 Фу-у–ух, 一 прикладаю руку до серця.  一 Ти мене злякав.

一 Пробач, я не хотів. 

一 Нічого страшного. Ти вже хочеш іти? 一 Чоловік киває,  і я підіймаюсь на ноги. 一 Голубки приєднаються?

一 Ні, 一 протягує він. 一 Вони знайшли заняття цікавіше, ніж риболовля. Зате вони потім приготують шашлик… Ходімо, поки зовсім не смерклось, я вже все приготував.

На озері, куди привів мене Давид, я бачу невеликий столик, розташований під  здоровенною вербою, два стільчики та їжу з напоями. І жодної вудки чи  відра. І тут я розумію, що мене вкотре за сьогоднішній день обманули.

一 Не буде ніякої рибалки. Її й не планувалось, адже так? 一 Я повертаюсь до Давида, котрий стоїть прямо за моєю спиною, вдвох кроках всього. Він тримає руки за спиною, а голову нахиляє трохи вбік.

一 Ні, 一 стискає губи, намагаючись стримати посмішку.

一 Слухай це вже занадто. Це вже схоже на побачення. Як ти не розумієш? Я  одру…

一 А, Боже, 一 стогне він й стрімко наближається до мене, а потім я відчуваю, як його вуста накривають мої. Не знайшов кращого способу, щоб закрити дівчині рота?

Спершу  я намагаюсь вирватись, для того, щоб через мить відчути, як руки, які тримали моє обличчя, опускаються на талію, легко її стискаючи. 

一 Кисло, 一 говорить мені в губи.   

一 Я пила кислий сік, 一 вже спокійніше шепочу я. Давид не відпускає. Він обіймає мене ніжно, однак впевнено.

Його дихання гаряче, а дотик м'який, але рішучий. Він не тисне,  просто тримає. Так, ніби боїться, що я зникну, якщо не доторкнеться зараз.

Я не відштовхую його. І це найстрашніше.

 Бо я хочу цього.

Хочу більше, ніж повинна хотіти.

一  Нас можуть побачити, 一  намагаюсь дослухатись до голосу розуму. В цей час мій власний голос тремтить і губиться на фоні впевненого Давидового. 

一  Хто? Тут нікого немає. А ті, хто є й так знають про нас. 

Я хапаю його за зап’ястя, але не для того, щоб відвести від себе,  а просто щоб відчути. Щоб перевірити чи досі в реальності. П’янке, але прохолодне повітря пролітає між нами.  Я наважуюсь підняти на чоловіка очі й тону в його погляді, наповненому чимось досі невідомим мені. 

Його міцні та теплі руки знову тягнуться до мене. Я ховаюсь в його футболці, притискаючись до тіла, зігріваючись  в його обіймах, які з кожною секундою все міцнішають.  Вдихаю запах: трохи диму, трохи зелені, трохи… його.

一 Не хочеш перекусити пере основною стравою? 一 Через якийсь час говорить Давид. Він відхиляється, щоб глянути на мене, але я тягнусь за ним, не даючи змоги здійснити задумане.

 一 Не відмовлюсь.

Давид веде мене до стільчика, відсуває його і сідає навпроти. Впевнено підсовує до мене фрукти,  а  сам тягнеться до пляшки з вином для того аби відкоркувати. 

一 Не думаю, що це хороша ідея, 一 кажу, киваючи на пляшку. 一 Не те щоб  я була проти, але останнім часом погано себе почуваю.

Він бере до уваги мої слова, відкладає напій, а натомість дістає з невеликого кошика сік. 

一 Вишневий піде?

一 Піде, 一 посміхаюсь я.

Він все передбачив. Здогадався, що я можу відмовитись і взяв щось на заміну. 

Поки чоловік розливає сік у келихи, я чую як у кишені вібрує телефон.  Не очікувала, що мене хтось шукатиме в цей час, тому без задньої думки витягую його, щоб в наступну мить побачити на екрані ім’я мого чоловіка.

Кидаю погляд на Давида, прошу вибачення одними лише губами і встаю, щоб відповісти на дзвінок. Він не маленький хлопчик й вже зрозумів по моїй реакції хто це телефонував.

一 Алло?

一 Поля, ти де? 一 Голос Ігоря дещо розгублений, на мить він бентежить мене.  Я давно його таким не чула. 

一 Я вирішила зустрітись з друзями. Сьогодні не прийду, 一 кажу спокійно, але у самої серце  галопом заходиться, як тільки я чую гарячий подих на загривку. 

一 А мене могла про це попередити? І чому прислуги немає?

一 Ну вибач, 一 саркастично промовляю. 一 Я ж не знала чи будеш ти сьогодні вдома. Чи мені, як школярці перед тобою звітувати? Ти сам мені нічого не розповідаєш,  а вимагаєш цього від мене? Прислугу я відпустила додому. Нема чого їм тинятись пустим будинком.

Ігор мовчить. Давид теж, напруженою скалою нависає наді мною. 

一 Знову з ним? 一 Протяжно видихає Ігор. 一 Знову той хмир біля тебе крутиться?