Глава 25

一 О, привіт, дівчатка, 一 всередині подвір’я нас з Кірою зустрічає її Денис, у якого з одягу був лише капелюх та джинсові шорти. Він же нам і відчиняє ворота. 

一 Тепер я  бачу, що тобі в ньому сподобалось, 一 жартую я, схопивши від подруги легкий удар. Я сміюсь, дивлячись на те, як вона намагається прикрити його й сварить за те, що він влаштував тут стриптиз.

Я знаю, що це не ревність. Та й я ніколи не претендуватиму на її чоловіка. Це негласне табу. 

Ця парочка забуває про увесь навколишній світ. Вони жартівливо сваряться і йдуть в бік будинку, а я тихенько закриваю двері пасажирського сидіння й направляюсь до багажника, щоб взяти продукти, які Кіра купила завчасно. 

Та не встигаю я відкрити двері, як біля мене опиняється Давид, з широкою посмішкою, у такому ж костюмі, як і Денис. Я мимоволі опускаю очі, особливо довго затримуючись поглядом на його тілі. Точніше на оголених ділянках.

一 Допомога потрібна? 一 Питає він, й не дочекавшись відповіді витягує всі пакети назовні. 一 Вони такі важкі, як ви все це самі загрузили?

Я повертаюсь до реальності, нервово тягнусь до носа, й потираючи його, промовляю:

一 Кіра попросила якогось хлопчину на парковці допомогти. Він нам все й поскидував сюди, 一 Давид угукає, і  захопивши декілька важких пакунків, киває мені на один легкий пакет, щоб  я взяла саме його. 

一 Ну й добре. Ходімо всередину. Тут пече неймовірно. Сонце ніби сказилось. Ми з Деном якраз охолоджуючі коктейлі зробили.

Я нахмурююсь. Бо не очікувала, що ми почнемо з коктейлів. Я думала, що ми відразу будемо працювати, але чим глибше я заходила в будинок, тим більше розуміла, що мене й тут обманули, бо всієї тієї роботи, про яку розповідала Кіра, тут не було. 

Я зупиняюсь за два кроки від кухні, звідки чую дзвінкий сміх. 

一 Йди сюди, чого ти там застигла? 一 Кричить мені Кіра, розкладаючи фрукти в тарілки.

一 Я думала все буде інакше, 一 бурмочу собі під носа, але це чує Давид, котрий якраз в цей  самий час проходить повз мене. 

一 Забагато думаєш, 一 підморгує мені й ставить останні пакети на стіл. 一 Я тобі зробив без алкоголю. Тримай.

Я беру з його рук коктейль, підношу до носа й розумію, що тут дійсно не відчутно алкоголю. 

一 Ну що, думаю варто чокнутись? 一 Промовляє Кіра, й тягнеться склянкою до нас.

一 Та я походу вже… 一 кажу тихо, але мене чують всі й компанія моментально зривається на сміх. 一 Ви мене знову обдурили. Більше не віритиму жодному вашому слову. Я їхала сюди працювати…

一 А ти насправді відпочинеш. Наберешся сил. А як захочеш попрацювати, ввечері підемо порибалимо, 一 не дочекавшись поки я закінчу, говорить Давид.

一 О, я люблю рибалку, 一 підхоплює цю хвилю Денис, але Кіра щипає його за бік і крізь зуби промовляє:

一 А ти залишишся зі мною. Чи ти проміняєш мене на рибу? Я не для того вчора увесь час в салоні провела…

一 Тобі не здається що ми тут трохи зайві? 一 Нахиляється до мене Давид й шепоче прямо у вухо, посилаючи табун мурашок бігати моїм тілом. 

Його близькість замість алкоголю? На це розраховує чоловік? 

Навіть якщо й ні, то це однозначно працює.

一 Напевно, 一 кажу я, дивлячись на цю солодку парочку. 一 Скажи чесно, це твоя ідея? 

一 Моя, 一 чесно та впевнено промовляє Давид. 

Він дивиться мені прямо у вічі, його губ торкається легка шкідлива посмішка. Перші секунди мені кортить відвести погляд від тієї ніяковості, яка заповнює моє тіло. Але  я не роблю цього, а завмираю. 

Ми просто дивимось один одному у вічі. А напруга, здається, зростає з кожною секундою. 

一 Поля, 一 шепоче він майже беззвучно. Так, ніби боїться, що хтось почує. Або що це зруйнує все.

Я ковтаю повітря. Несмачно, воно зараз надто гаряче. Хочеться зробити крок назад, але ще більше кортить  зробити крок до нього, просто для того аби обійняти.

Однак я не рухаюсь. І він теж.

 Бо ми обоє знаємо, що нам не можна. Мені не можна…

一 Не зараз, 一 ледь чутно кажу, і навіть сама не впізнаю свій голос. 一 Ти обіцяв мені час. Зараз я скористаюсь твоєю обіцянкою.

一  Я вже пошкодував про неї, віриш? 一 Тяжко зітхає він й смиренно сідає поруч в одне із плетених крісел.