Глава 22

一 Поліно Вікторівно, до вас гість, 一 наша новенька стажерка ледь не влітає  в кабінет. Захекана, червона, ніби дикого звіра побачила й від нього тікала. 

一 Хто? 

Які такі гості посеред робочого дня? Серце в грудях робить зрадницький кульбіт, а раптова думка прострілює в голові. Невже він наважився прийти до мене на роботу? Давид увесь цей час вдало маскувався, намагався навіть колегам на очі не потрапити, а потім пояснював, що це робилось для того, аби в очах колег я не виглядала зрадницею. Ну, він казав не так, але суть така сама…

一 Я не знаю, статний такий. Сказав вас покликати. Я поки що всіх погано знаю, але ви у нас здається одна на ім'я Поліна.

一 Гаразд, де він? 一 Я знімаю свої окуляри, які зачасту одягаю, коли працюю з комп’ютером.

一 Сказав, що чекатиме в кафетерії.

Я повільно підіймаюсь зі свого місця й на нетвердих ногах прямую на зустріч “гостю”. Виходжу з кабінету під зацікавлені погляди колег, доводиться удавали, що я їх не помічаю. Але з кожним разом це виходить все гірше й гірше. 

Спускаюсь на цокольний поверх й штовхаю двері кафетерію. Зазвичай в цей час тут не людно й можна лише двох-трьох людей зустріти і тих затятих кавоманів, які без чашечки бадьорливого напою працювати не можуть. 

Один чоловік сидить за центральним столиком, ніби головний герой про якого знімають фільм. Навіть зі спини я розумію, що то не Давид. Це набагато старший за нього чоловік. 

Двері скриплять й тому він моментально повертається на звук. І саме тепер я бачу хто хотів мене бачити.

Олег Висоцький. 

В роті пересихає. Спогади накатують з шаленою швидкість та без зупину. Я міцніше стискаю в руках телефон й роблю крок вперед. Гордо задираю голову. Це я жертва, а він винний. Тим паче ми в людному місці і цей покидьок не наважиться нічого зі мною зробити. 

一 Ну привіт, дика кішечка, 一 голосно промовляє він й навіть не підіймається зі стільця, носком його черевика відсовує мені стілець, натякаючи, що я повинна сісти навпроти.

Я оглядаюсь, бачу, що його слова не пройшли повз моїх колег. Вони починають перешіптуватись, і це, я впевнена, стане моєю проблемою. 

一 Яка честь, бачити вас знову, 一 ціджу крізь зуби. 一 Вона могла мене оминути, але ви, я бачу наполегливий. Голова вже зажила?

Я намагаюсь говорити з сарказмом, але розумію, що вся моя напускна бравада може впасти в один момент.

一 Так, 一 їдко сміється він, потягнувшись до того місця, куди я поцілила. 一 Завдяки моторним пальчикам однієї симпатичної лікарки.

一 Їй ви теж віддячили ласкою?

一 А ти зубата виходить? 一 Він починає стукати по стільниці, чим неймовірно сильно мене дратує. 

一 Ви прийшли до мене на роботу, щоб про це поговорити? Чого тоді вже не додому? Дорогу ж вже знаєте.

一 Ну все, досить, 一 вмить серйознішає чоловік, а моя шкіра від його тону вкривається сиротами. 一  Мені нема задоволення тут з тобою панькатись. Твій чоловік мені заборгував. Пообіцяв дещо і не виконав свою обіцянку.

一  І що це була за обіцянка? 一  Питаю я, коли після сказаного чоловік замовкає. 

一  Ти, 一 коротко відповідає він й на його обличчя проступає хижа посмішка. Я на автоматі відсовуюсь, та зглядуюсь в пошуку інших людей, яких в разі необхідності можна покликати на допомогу. Всі продовжують сидіти на своїх місцях. 

一  Я не річ, 一  промовляю пересохлими губами. 一  Мене не можна просто так передати по чужому бажанню. Та й Ігор говорив мені інше…

一  А ти гадаєш, що твій чоловік скаже тобі правду? 一 Нахабно перебиває мене Висоцький. 一  Сказав мені, що я можу з тобою розважитись. От я й хочу забрати те, що мені пообіцяли.

一  Ви розумієте, яку маячню говорите? Я повторю вам ще раз. Я 一 не річ! Ні ви, ні Ігор не маєте жодного права розпоряджатися моїм тілом. Якщо це все, то я більше не збираюся вислуховувати ось це все…

Я різко підіймаюсь зі свого місця й під шалений стук серця роблю спробу втекти від цього пихатого покидька, який вирішив, що він всесильний та може прийти й сказати, що робити чужій людині, бо в нього в штанах щось засвербіло. 

Але вийти за межі кафетерію та втекти від нього в мене не виходить, бо коли я проходжу повз нього, то чоловік міцно хапає мене за руку, тим самим блокуючи мені вихід. 

一  Я не договорив.

一  Зате я почула більше, ніж мала. Навряд чи ви скажете мені щось нове.

Я намагаюсь тримати дистанцію, звертаючись до нього на “ви”, хоча дуже хочеться плюнути в цю нахабну морду. 

一  Двадцять кусків? 一  Питає він, облизуючи свої губи. Я смикаю руку, бо це було настільки безглуздою пропозицію, яка навіть в голову мені не влазить. 一  Тридцять. І те це дорого за ніч з якоюсь дівкою.

一  То запропонуйте ці гроші тій, яка радо погодиться. Але це точно не я,  一  мені все ж вдається вирвати свою кінцівку з лап цього бовдура.

Стає соромно. Всі звертають увагу на мене тепер,  як на заміжню жінку до якої прийшов чужий чоловік. Вони чули все про що говорив Висоцький,  а отже пліток мені й справді не уникнути. Я втискаю голову в плечі й стрімко направляюсь до дверей, але в спину мені прилітає фраза, яка змушує моє волосся стати дибки: