Глава 19

Викинути спогади, котрі те й діло вриваються в мою підсвідомість, виявляється не так вже й легко. Я майже постійно згадую руки Давида на моєму тілі. Його слова ніби платівка, котра крутить одне й те саме, звучать в моїй голові.  А погляди сповнені замовчаних почуттів… Чому я ніколи не придавала їм значення? Чому вважала його почуття просто юнацьким захопленням?

І що змінилось зараз?

Спільна ніч? 

Не могла одна ніж перевернути моє ставлення до чоловіка. Не могла, якщо я теж до нього нічого не відчувала. Але я зараз, як і тоді, не можу точно сказати, що відчуваю поряд з ним. 

Те, що серце вилітало з грудей, варто було мені зловити його мимовільний погляд на мені, те як мурашки бігали шкірою, по які він проводив руками 一 все це змушувало мене сумніватись у тому, в що я вірила всі ці чотири роки. 

一 Як відпочила? 一 Питає мене за сніданком Ігор. 

Він навіть не дивиться на мене, коли питає це. Однією рукою розмішує цукор у  своєму американо, а іншою гортає новинну стрічку в планшеті.

一 Добре. Там було чудово. Було багато знайомих пар з дітьми. Ми насолодились цими вихідними, 一 кажу надто відсторонено, після чого чоловік відставляє планшет й пильно вглядається  моє обличчя.

一 Твій тон говорить зовсім інше. Ти подумала над моєю пропозицією?

一 Вважаєш мене схожою на божевільну? 一 Знаю, що моя пасивна агресія надто очевидна, але приховувати власні почуття зараз не бачу сенсу. Він приїхав ще вчора, але навіть не зайшов до мене. Не повідомив, що вже вдома. Чи злюсь я на нього? Ні. 

Чи відчуваю огиду? Напевно…

一 Поль, 一 зітхає  Ігор, повністю відкладаючи свої гаджети. 一 Ми ж говорили вже. Я порадився з Катериною, вона ходила колись до цього психотерапевта. Тобі стане краще.

Чоловік тягне до мене руку, щоб накрити поверх мою, але я сіпаю її, притягуючи до себе. Не даю навіть доторкнутись до себе. Коли це сталось? Коли думка, що він доторкнеться до мене стала такою нестерпною для мене?

Коли отримала ті фото вперше? Чи востаннє…

А може це сталося після ночі проведеної з Давидом?

Я тепер постійно отримую від нього повідомлення. Недовго він протримався. Дав мені три дні. Три дні тиші. Заліг на дно, навіть звістки ніякої не було. 

Кіра казала, що він зайнятий, що увесь у справах. Може воно й так, але я то знала правду. Вона довго розпитувала мене про ту ніч,  бо бачила те, як ми поспішно покидали заміський комплекс, а також і ті грозові хмари, які нависали над нами після всього. 

一 Катерина виходить порадила? 一 Цокаю й припіднімаю один кутик губ догори, показуючи йому ту само розчаровано-саркастичну посмішку. 一 А більше вона нічого не порадила. Розлучитись там… Чи щось в цьому роді?

一 Поля, не починай, благаю тебе.  Я думав ти поїдеш відпочити зі своїми друзями, перезарядишся, подумаєш про все. Приймеш правильне рішення…

一 А я й прийняла його, 一 перебиваю на половині фрази. Мій спокій сьогодні дивує й мене саму, але я втомилась. Я чесно втомилась удавати, що все нормально. 一 Тільки рішення це не на користь нашому з тобою шлюбу.

一 Я не дам тобі розлучення.

一 На щастя ми не в середньовіччі живемо, 一 відповідаю, потискаючи плечима. 一 Суд розлучає, навіть якщо один з подружжя проти. Але я не розумію навіщо тобі цей шлюб? Ти прекрасно проводиш час зі своєю коханкою, поки я тут думаю проте, як би мені завагітніти… До речі в очі “партнеру” не соромно дивитись після того, як спиш з його дружиною?

一 Я. Не. Зраджую. Тобі.

一 Годі, 一 сміюсь. Зараз я й справді схожа на божевільну. Бо хто ще може так спокійно говорити про походеньки чоловіка? Але цей спокій лише зовнішній.

一 Не годі. Ти вигадала собі казна-що… 一 Ігор підіймається й поспішає вийти, начебто його втомили мої безпідставні звинувачення. Але я то розумію, що тікає він не через це, а через те, що я потрапила у яблучко. 

一 Вигадала, 一 шепочу, поглядаючи на свою чашку недопитої кави. 

一 Стривай, 一 він різко розвертається у дверях, знову крокує до мене, а потім опирається на стіл, дивлячись мені прямо у вічі. 一 Це він тебе налаштовує проти мене? Те щеня доносить на мене, а ти віриш? Чи ти так хочеш стрибнути до нього у ліжко, що готова повірити у все, аби лише позбутись від мене?

一 Ти палишся, 一 спокійно відповідаю, ігноруючі усі його поставлені запитання. 一 “Доносить”. Не “вигадує”. Не “підставляє мене”. Ти не сказав ці слова, а використав правильне. “Доносить”, розумієш?

一 Ти нестерпна, 一 відривається і таки йде геть, бормочучи собі під носа. 一   Я тобі про горішки, ти мені про мартишки. 

Чергова розмова з чоловіком закінчується так само як і багато таких же до неї. Я не можу адекватно реагувати на його слова, знаючи, що кожна з них просочена брехнею. А він не чує мене. 

Шморгаю і міцно зажмурююсь. Як я дожилась до такого? Хіба про таку сім’ю я мріяла, коли виходила за нього заміж? Хіба очікувала, що він зраджуватиме мені з тією, котра часто буває у нашому домі? Хіба я знала, що зраджу законному чоловіку? Знала, що не відчуватиму за це провини, бо мені сподобається, коли мої бажання у ліжку враховуватимуться, а не коли я просто лялька задля його задоволення?