Глава 17

Ранок настає для мене раніше, ніж мені хотілося б. Уві сні я не відчувала докорів сумління. А в реальності міцна рука Давида обплітає мою талію,  й не дає втекти з ліжка.

一 Спи, 一 бубонить мені кудись в лопатки. 一 Ще рано.

Я застигаю. Спогади однією стрічкою пролітають у мене перед очима. 

Я. Давид. Наші поцілунки. Взаємні ласки.

Усе це валитися на мене в одну мить. 

Вчора це здавалось грою,  а сьогодні  — це реальність, яка може зіпсувати все.

Лежу тихо, майже не дихаю. У голові майорить всього одна фраза, і вона точно не змушує мене обійняти Давила у відповідь. 

Я зрадила своєму чоловікові. 

Давид розслаблений, принаймні був до цього часу,  але тепер, коли він зрозумів, що я прокинулась, я чую як шарудить простирадло, яким він вкрив нас вночі, а потім відчуваю і дихання на моїй щоці.

一 Доброго ранку, 一 шепоче Давид, залишаючи ніжні поцілунки на загривку та плечах. Приємно настільки, що шкіра вкривається сиротами. 

一 Доброго, 一 сухими губами промовляю. В голосі невміло прихована провина, і Давид помічає її.

一 Сувора реальність настала, так? 一 Питає так, ніби читає мої думки. 

Але хто його знає. Ми досить довгий час близько дружили й не тільки дружили,  то може й дійсно навчився читати мене як відкриту книгу. Навіть час та відстань не змінили цього. 

Мені хочеться сховатись, особливо від його проникливого погляду. Він сповнений розчаруванням. Знаю, що моє затяжне мовчання не подобається йому, тому поспішаю запевнити його.

一 Я не шкодую, 一 бо це правда.  Я не шкодую про ніч, яку ми провели. Не шкодую ні про жоден поцілунок, який подарувала йому, і який отримала у відповідь. 

Я шкодую про те, що відчувши силу Давидового кохання, я не згадала, що заміжня. Це не було для мене помстою Ігорю. Це було відчайдушним кроком. Останньою спробою зрозуміти, як це, коли тільки тебе підносять до небес.

Давид сповнив мене дивними почуттями. Я й не відчувала таких раніше. 

一 Не помітно, 一 фиркає, й перевертає мене на спину. 一 Скажи це, дивлячись у вічі.

一 Я не шкодую, 一 повторила й потягнулась за коротким поцілунком. 一 Про ніч не шкодую.

一 Тоді що змусило тебе піднятися зрання? Не муки совісті? Хіба?

Знає куди тиснути. Говорить, не жаліючи. 

Прикриває очі. Заривається в шию, легко проводячи по ній губами.  А я підіймаю руки й скуйовджую його волосся. Ми ділимо ранішню тишу на двох, кожен думаючи про своє, але про одне і теж.

За вікном сонце вже високо, але в будинку не чути нікого. Приємні промені прориваються крізь фіранки та привідкрите вікно. 

一 Нікому не треба знати про цю ніч, 一 набираючись сміливості шепочу йому, а чоловік напружується. 

Ніхто з присутніх навіть запідозрити таке не повинен. І це не тому, що я соромлюсь, а тому, що є фактори набагато важливіші ніж наша з ним взаємна тяга. 

一 А казала, що не шкодуєш, 一 розчаровано хмикає, відриваючись від мене, щоб в ту саму мить зустрітись зі мною поглядом.

一 І це правда, але я заміжня, Давиде. Сьогодні я зрад… 

一 Не кажи цього, 一 він затуляє мені рот своєю долонею,  не тисне,  не змушує. Його прохання сильніше за буль який примус. 一 Не варто казати ці слова. Якщо сім’ї немає, то це не зрада. 

Як цікаво, а Ігор теж так думав, коли до іншої залицявся?

一 Зрада, Давиде. Я шкодую тільки про це. Шкодую, що переспала з тобою, поки на моєму пальці обручка ним одягнена.

Давид притискається до мене,  захоплює в полон мої губи, зминає їх. Не дає мені шансу відсторонитись. Не дає й слова мовити. 

一 І зараз ти скажеш, що цього більше не повториться? Скажеш, що це було лише один раз?

Він торкається мене. І ці дотики так відрізняються від його тону. Голос Давида глухий, а дотик навпаки палаючий, навіть занадто для мене. 

Я знала, що так буде. Знала, що ми не порозуміємось і розумію, що саме в цьому була моя помилка. У нас були різні очікування. 

Я хотіла відчути себе бажаною, єдиною жінкою на цьому світі,  а він…

Мотиви Давида були давно мені відомі. 

У нас з ним завжди були недостосунки та передружба. 

一 Я не знаю… Не знаю, що буде далі.  І що чоловікові казатиму, як повернусь, я теж не знаю.

一 Отже, повернешся до нього? Після всього, що було тут між нами ти просто повернешся до нього? 一 Він сміється, але я бачу його розбиту надію.

Я відводжу погляд. Не можу дивитись на нього. Це сильніше за мене. І від цього стає вдвічі кепсько. 

一 А ти хочеш, щоб я прямо з порогу заявила, що кохалася тут з тобою?

一 Так! 一 Вигукує мені. 一 Хочу! Хочу, щоб ти нарешті відкрила очі й побачила, що це я тебе кохаю. Я, а не він!

Я кидаю погляд на вікно, а потім на Давида. Він помічає мої дії, тому знижує голос. Сідає рівно та бере моє обличчя у свої руки.