Глава 16

Давид бере мене за руку, як тільки ми заходимо в будинок. Світло не вмикає, тому йдемо навмання. Мене трохи похитує, але я з одного боку тримаюсь за його руку, а з іншого веду по стіні.

一  Обережно, 一  тихо говорить Давид, коли я мало не палаю обличчям до сходинок. 一 Давай я тебе притримаю.

В темноті, навіть якщо очі й трохи звикли до неї, мені було ще важко орієнтуватись. Тому я слухняно йду за чоловіком

一  Ми будемо ночувати з Кірою вдвох? 一  Шепочу йому в спину. Хватка на моїй руці посилюється, але Давид не зупиняється, він впевнено йде вперед. 

一 Кіра буде з Денисом, вони в останню мить попросили мене помінятись з ними.

一  Тоді де ж ти… 一  говорю біля самих дверей, перед тим, як чоловік відчиняє їх.

一  Гадаю, ти не виженеш мене ночувати в машину? 一  Він по-хазяйськи проходить вперед, перед тим відпустивши мою руку. 一 Не гнатимеш же?

Я розгубилась, бо точно не очікувала почути щось подібне. 

一  Я не думаю, що це буде зручно, 一 кажу йому, все ж не повертаючись.  Я оглядаю кімнату, одне ліжко та крісло, в якому навряд чи поміститься Давид. 一  А іншого виходу немає?

一 Всі кімнати зайняті, Поль. Більшість приїхали сім’ями, тому так сталось. Та ти не хвилюйся, я ж не збираюсь на тебе кидатись. В разі чого стукнеш мене.

Давид жартує, а я відмічаю для себе, що не сприймаю його слова як жарт. Навпаки. Його близькість мене хвилює. Я глибоко вдихаю і в наступну мить роблю те, чого,  впевнена, ні я, ні Давид точно не очікували. Я мовчки скорочую між нами дистанцію, обіймаю чоловіка та  ховаю обличчя у його футболці. 

一 Що таке? 一 шепоче мені Давид, але не відштовхує, навпаки обплітає мене руками тільки міцніше притискаючи до себе. 一 Поль?

一 Нічого, 一 на межі людського слуху шепочу йому. 一 Просто… 

Я й собі пояснити власний порив не в змозі, що вже казати про інших. Чую невагомий поцілунок у маківку і не стримуюсь.

Підіймаю голову догори й стискаюсь губами з Давидом. Він не здається здивованим, навпаки, чоловік ніби очікував від мене цього кроку, щоб потім перейняти ініціативу.  Він бере моє обличчя в долоні, вривається в мій рот з шаленою пристрастю, поглиблюючи поцілунок. Не боїться злякати своїм напором. Діє інтуїтивно, але так, як мені потрібно. Це схоже на божевілля.

Я задихаюсь, тримаюсь за його плечі, як за останню опору, але поцілунок не розриваю.

一 Не зможу відірватись від тебе, сподіваюсь, ти розумієш це? 一 Шепоче мені в перервах між поцілунком. 一  Як тільки ти даси мені зелене світло 一 я не зупинюсь. Не сьогодні.

一 Так, 一 тягну слова. 一 Розумію. І хочу цього не менше, ніж ти.

Все. Це крок у прірву. Назад дороги немає. Давид міцніше стискає мою талію. Я мушу крокувати спиною, бо тепер він веде. Зараз він схожий на зголоднілу до ласк людину. 

Я здаюсь без бою. 

Спина торкається прохолодного ліжка, але я відчуваю неймовірну м’якість. Давид не дає жодного шансу на сумніви: його дотики впевнені та жадібні. Він почув ту відповідь, яку хотів. Почув і накинувся на мене так, ніби увесь час чекав на цю мить. 

一 Скажи мені, 一 він впирається своїм лобом об мій й пронизливо дивиться у вічі, поки великим пальцем відтягує мою нижню губу. 一 Скажи мені, що ти зараз зі мною тому, що сама цього хочеш, а не тому, що хочеш помститись чоловіку за його відсутність у твоєму житті.

Я затамовую подих. Гублюсь, коли треба щось сказати. Я й сама не знаю чи так це. Але те, що я його хочу — ясно, як білий день. І Давид це бачить. Бачить вагання та слабості.

一 Хочу, 一 шепочу йому в губи і знову змушую повернутись до мене, а не заглиблюватись у домисли та підкорятись голосу совісті. Пізно вже її слухати, коли він ніжно проводить руками по моєму тілу. 

Чоловік завмирає, оглядаючи мене. Мені б зараз мало бути соромно — бути настільки відкритою перед чужим чоловіком, однак його повний захоплення погляд змушує мою сором’язливість замовкнути.

一 Я так жадав відчути тебе. Стільки років уявляв як це — тримати тебе у своїх руках, обіймати, тому що ти дозволяєш мені це робити, а не тому я вкрав для себе трохи твого часу. На ділі це виявилось ще краще ніж в моїй уяві. 

Слова Давила обпалюють більше ніж дотики. Вони оголюють душу, а не тіло. Змушують мене відгукнутись. Мені хочеться щось відповісти, але у горлі застрягає клубок. 

Він не чекає від мене відповіді, не знаю чи здогадується, що я зараз нічого путнього не скажу, тим паче коли його поцілунки все більше запалювали не тільки мої вуста, а руки ставали все розв'язними.

一 Ти завжди на мене так дивився? 一 Прошепотіла я, коли знову зловила його погляд на собі. 

一 Як?

一 Не тільки як тіло, яке можна мати.  А  мене?

一 Завжди бачив тільки тебе, Поль. Навіть тоді, коли ти ховалась. Особливо тоді.

Я тягну його до себе, відриваю від свого тіла, яким він насолоджувався. Хочу, щоб зараз наші очі були на одному рівні. 

一 Я хочу відчути як це — бути з тобою. Не просто тілом, а душею. Покажи мені, що все, що зараз було сказано це не просто слова,  一 шепочу,  а сама примружую очі, повністю віддаючи себе у його тотальну владу.