Глава 14

一 Я подарунок купив, не варто було витрачатись, 一 говорить Давид, коли бачить, що я чекаю його на ганку біля будинку, з іграшкою в руках.

Він розслаблений.  Не удає, а й справді так почувається. Це помітно по тому наскільки спокійними є його рухи. 

У тонкій сорочці поло та світлих джинсах чоловік виглядає привабливо. Він знімає з себе окуляри, підійшовши ближче. Оглядає все, що я купила його похресниці, а  потім нахиляється ще нижче й цілує мене у щоку, обпалюючи гарячим повітрям ніжну шкіру. 

Цей простий жест сплутує мені думки. Я затамовую подих, відчуваючи ніяковість, хоча нічого екстраординарного щойно не сталось, але все одно обережно проводжу руками по його спині. Вона кам’яніє. Невже такий простий рух йому сподобався?

一 Ми ж не разом йдемо, 一 він смішно підіймає брову, а я відчуваю, що маю пояснити. 一 Тобто,  я маю на увазі, що якби ми були б… Ні, не так. Я не могла прийти з пустими руками.

Поки я стою перед ним, і ніби дурненька гадаю, як би це краще пояснити, Давид мене зупиняє.

一 Я зрозумів, не хвилюйся, 一 дарує мені свою фірмову посмішку. Колись перед нею не могла встояти жодна дівчина. Та що там, я впевнена, що й зараз ситуація не змінилась. 一 Арінка зрадіє. Твоя лялька моїй буде в додачу. 

Я посміхаюсь і йду слідом за ним. Давид відкриває переді мною двері, а потім повертається на своє місце. 

一  Готова? 一  Я киваю, але безбожно брешу. Нічого я не готова. У душі такий розбрат, але я вміло натягую маску на обличчя. Нічого чужим показувати, що у  мене не все гаразд. 一  Зараз ще  в магазин заїдемо. Паша просив дитячого шампанського взяти. Малишня хоче під дорослих косити, а вони забули.

一 А Кіри з нами не буде? 一 Я повертаю голову на заднє сидіння так, ніби подруга мала сидіти там, але бачу тільки кофту Давида.

一 Вона приїде пізніше. Не хотіла кататись зі мною всім містом, тому попросила тебе забрати.

Він виїжджає з мого двору, забиваючи у навігатор адресу найближчого супермаркету. У салоні прохолодно і це дає мені змогу полегшено видихнути. 

一  Твій благовірний так легко тебе відпустив?

Давид намагається слідкувати за дорогою, але кидає на мене короткі погляди. Напевно для того, що відслідкувати емоції, які викликають у мене його слова. 

一  Його немає у місті, 一  відповідаю. 一  Але навіть якби й був, то це не стало б причиною. 

一  Як скажеш, 一 чоловік хмикає. Не вірить мені. 

Зробив висновки за один вечір. Я спочатку сіпаюсь, набираю в легені повітря  й хочу сказати щось у виправдання, але замовкаю, так і не вимовивши жодного слова. А чи варто його у чомусь переконувати?

На горизонті майоріє будівля супермаркету і я розумію, що це мій шанс перевести незручну для мене тему. 

一 Ти зі мною? 一  Відстібає ремінь Давид й вже готовий вийти, але зупиняється, чекаючи моєї відповіді. 

一 Ні, ти іди, а я зачекаю в машині, 一 хитаю головою. 一 У тебе буде стимул скупитись швидше.

Поки Давила немає, я можу роздивитись себе у  дзеркалі. У цю спеку, навіть той мінімальний макіяж, який я зробила міг потекти, тому варто було перевірити. 

Окрім запаху Давида та його кофти, нічого у цій автівці не нагадувало мені про нього. Такий дивний вибір автомобіля. Він ніколи не обирав подібні машини, більше тяжів до спорткарів, а тут кросовер.

Я відкидаю голову на підголівник і прикриваю очі. Давид змушує мене сумніватись у собі. У правильності рішень, у щирості своїх слів, навіть у власних реакціях. Його присутність повертає мене в той час, коли все здавалося простішим, але насправді було куди складніше.

Давид повертається з пакетом у руках, кидає його на заднє сидіння і знову сідає за кермо.

 一 Ти мала рацію. Я впорався швидше. Хочеш чогось холодного? Я взяв ще лимонад.

 一 Та ні, дякую, 一 відповідаю, хоча й справді хотілось би щось освіжаючого. Але зараз найменше, чого б хотілось 一 показати, що мені щось потрібно від нього.

Машина рушає, і між нами знову тиша. Але вона вже не така напружена, швидше спокійна. Може, звичка. А може, розуміння, що не всі слова потрібно вимовляти вголос.

一 Давиде… 一 кажу тихо, поки ми стоїмо на світлофорі. 一 Чому ти насправді мене запросив?

Він не відповідає одразу. Лише повільно переводить погляд на дорогу, ніби рахує в голові секунди, які залишились до зеленого світла. Потім зітхає і каже:

一 Бо хотів, щоб ти була поруч.

一 Тобто як "поруч"? 一 Мій голос ледь чутний серед какофонії всіх звуків.

一 Без нього. Без цього всього. Просто ти. Зі мною, як колись.