Глава 12

 一 Ваш чоловік просив  повідомити  вам, що сьогодні він затримається на роботі, 一 Світлана дивиться на мене з-під лоба. Бачу, що їй цікаво,  але жінка точно не ставитиме прямих питань, тому їй доводиться лише бути тихим глядачем наших з Ігорем драм. 

一 Прекрасно, 一 видихаю я, хапаючись за круасан. 

Фото, які я бачила напередодні спливають перед очима. Звісно він затримається, адже там на нього не чекає незадоволена бездіяльністю дружина. Там на нього дивляться з захопленням, як на заборонений плід, як довгоочікуваний лотерейний білет.

Цікаво, а він вже спробував її? Чи вони тільки преглядками займаються? Огидно. До біса огидно, коли твій чоловік віддає палкі погляди не тобі, а іншій жінці, до того ж одруженій. 

А я ще хвилювалась за нашу зустріч з Давидом. 

На фоні бринить телефон й мені доводиться опустити погляд донизу, жінка сприймає це за знак, й тихо йде з їдальні.

一 Слухаю, 一 говорю, як тільки здіймаю слухавку.

一 Привіт, 一 надто жваво промовляє на тому боці Давид. 一 Ти як?

一 Буду краще, якщо перестанеш зі мною розмовляти так, ніби я постраждала, 一 спокійно промовляю кожне слово, я б сказала навіть беземоційно,  а Давид сміється.

一 Домовились. Приємно чути, що з тобою все гаразд, хоч у мене  є сумніви, але тактовно мовчатиму.

Я перехоплюю іншою рукою телефон, щоб було зручніше, а сама в цей час тягнусь за кавою, але моя рука завмирає, як тільки я чую його наступні слова.

一 Я тут подумав, що одного дня нам буде недостатньо. Може ми б  зустрілись, Полька. Що скажеш?

Давид повернувся в моє життя саме під час повного панування хаосу. Інакше я й сказати не можу. Вчора все так невчасно було. Мені зараз соромно. Хто завгодно, але не він мав мене бачити в такому стані.

一 Ти ж розумієш, що мені ніяково? 一 Прямо питаю його. 一 Особливо після вчорашнього. Ти не мав бути свідком нашої сімейної драми.

一 Розумію, тому не наполягатиму, щоб зустріч відбулась сьогодні. Коли тобі буде зручно. Але через два тижні у моєї похресниці день народження. Пам’ятається, ти теж колись дружила з її батьками…

一 Це Машки Вітрової мала? Про неї ти кажеш? 一 Перепитую. 

Так, я давно вже з ними не спілкувалась, з того часу як заміж вийшла, я втратила левову частину своїх друзів, зосереджуючись на тому, аби забезпечити нам затишне сімейне гніздечко. А зараз від цього слова аж блювати хочеться. 

一 Так, цього року п’ять виповнюється! 一 я чую, як зм'якшується його голос, коли він говорить про дівчинку.

 Пам’ятається, як тільки вона народилась у молодих батьків навіть й сумнів не було кого запросити хрещеним, бо Давид тоді їм добряче допоміг. Свою квартиру майже за безцінь віддав, бо знав, у друга проблеми з грошима, а від батьків молодята хотіли втекти. Виручив, можна сказати. 

А коли дитина народилась, він допомагав неодноразово, то в лікарню відвозив, то на процедури різні. То так вже й за хрещеного пішов.

一 Така доросла, 一 шепочу я, а у самої серце стискається. Я скільки не намагалась, а мамою за чотири роки так і не стала. А хотіла. 

一 Я хочу, щоб ти теж там була, 一 проривається крізь павутину мого самонакручування Давид. Його не цікавлять мої хочу - не хочу. Він вперто пре до своєї цілі.  一 Маша з Павлом не проти. Вони будиночок винайняли у заміському комплексі. Свіже повітря, гори й приємна компанія, яка тобі буде рада. Як на це дивишся? Я знаю, що ти хочеш мені сказати, тому не прошу, щоб ти дала мені відповідь зараз. Просто пообіцяй подумати. 

Давид ніби спокусник вправно тиснув на кнопки, знаючи, що зараз я близька до відмови.

一 Я обіцяю, 一 тихо видихаю, а потім додаю поспішно. 一  Подумати.

一 Чудово, 一 полегшено видихає він, і я чую на фоні якесь шарудіння. 一 Кіра каже, що ти обіцяла їй сходити разом  у лікарню. Питає чи все  в силі, бо якщо ні, то вона сама може. А чого тобі у лікарню?

Дава, здається, на автоматі передавав слова сестри, не надто у них вникаючи. 

一 Передай, що я буду, 一 вклинююсь у розмову, коли чую, що подруга почала пояснювати про причину візиту. 

一 Я тоді заберу вас після прийому, 一 він говорить скоріше Кірі, але й мені призначені ці слова. Після того як ми попрощались, я нарешті змогла видихнути. 

Чому моє серце торохтить так, ніби готове вистрибнути в будь-яку мить назовні? Чому така реакція саме зараз? Бо у нас є спільне минуле, нерозділені почуття та озвучене “ні”? Чи тому, що за ці чотири роки на мене нарешті чоловік дивився, як на жінку, а не на додаток до чоловіка?

Я розумію, що робить Давид. Розумію його мотиви.  Я бачила цю рішучість повернути наше спілкування ще там, у “Козацькій булаві”, а після вчорашнього вечора він й поготів скине гальма. 

Ці всі запрошення… Він же прекрасно розуміє, що я буду на дні народженні одна, без Ігоря. Точніше, я зі стовідсотковою гарантією впевнена, що Давид саме на це й сподівається. Вчора він промовчав, але це ж не означає, що мовчатиме далі. 

Ці думки зводять мене з розуму. Все останнім часом йде не так, не за сценарієм. Й ці кляті фото.