Глава 9

Кіра обіймає мої руки, які ніяк не можуть перестати тремтіти, і я подумки дякую їй за моральну підтримку. Та водночас мені невимовно соромно за те, що вони стали свідками сімейної драми. 

Давид стоїть поруч, притулившись до стіни, він склав руки на грудях й з-під лоба дивиться на Ігоря. Перш ніж запустити його у квартиру, Давид викликався поговорити з моїм чоловіком сам на сам, щоправда, уже без бійки.

一 Ти до світанку мовчатимеш? 一 Не витримує він й скептично запитує мого чоловіка.

一 Я не думаю, що ця розмова призначена для вас усіх. Я б хотів поговорити зі своєю дружиною наодинці. 

У кімнаті напівтемрява. Світить лише одинокий торшер та ледь-ледь пробивається світло, залишене увімкненим на кухні. Гнівне сопіння Давида я теж чую, але нічого з цим зробити не можу. Це моя провина, що всі вони виявились замішані. Тому тільки мені це й розгрібати.

Я несильно стискаю руку Кіри, тим самим натякаю їй, що не проти поговорити наодинці. Вона розуміє мене. Подруга хлопає себе по стегнах й повертає голову до брата, промовляючи:

一 Давиде, Ігор має рацію, думаю, їм й справді варто поговорити лише удвох.

一 Я не залишу їх, 一 впевнено промовляє Давид, але зупиняється, коли поглядом натикається на мій. 一 Поля, ти серйозно хочеш з ним залишитись?

Він підіймає руки догори, обурено цікавлячись, але здувається, бо бачить рішучість, яку я транслюю. Несправжню. Удавану. Але це поки все, на що я зараз здатна. 

一 Окей, нехай так, 一 сердито мовить Давид. 一 Та якщо я почую хоч звук…

一 Він зрозумів, Давиде, 一 виганяла з кімнати свого брата Кіра.

Я не підіймала на Ігоря свій погляд, навіть коли ми залишились удвох. Все боялась там побачити підтвердження слів Висоцького. Наше мовчання все затягнулось. Не хотілось дивитись на годинник, але я впевнена, що його стрілка вже давно перевалила за опівніч.

一  Ліно, 一 видихає Ігор й робить крок мені назустріч,  але як тільки бачить, що я відсовуюсь подалі 一  завмирає.  一 Бляха, чого ти трясешся? 

一 Він мав рацію. Той… твій казав правду, 一 в очах застигають сльози, тільки цього разу я їх не зупиняю. 

一 Яку правду? 一 Ігор вмить підлітає до мене, хапає за плечі, підіймаючи так, щоб наші обличчя були на одному рівні. 一 Яку правду, Ліно?

一 Ти сам дозволив йому торкатись мене…

Чоловік скрегоче зубами, посилюючи свою хватку. Збоку кімнати, в якій чекали Кіра з Давидом почулась лайка. 

一 Та не дозволяв я йому, 一 вчергове шарпає мене Ігор. 一 Чуєш? Не дозволяв.

一 Тоді звідки ти знаєш? 一 Моє обличчя перекосило від невдоволення. 一 Що, твій дружок похвалився, що хотів мене взяти у нашій ванній кімнаті? Так все було? Не дозволяв, кажеш? Тоді як…

一 Та здогадався! Ти втекла звідти, як ошпарена,  а він увесь подряпаний ледь вийшов слідом. Тут не важко здогадатись, Ліно. Я ж не придурок, щоб жінкою своєю ділитись!

Останні слова він кричить мені в обличчя. 

Цього було достатньо, щоб в кімнаті знову з’явився Давид. Слідом за ним заходить і Кіра з винуватим виразом обличчя.

Слова мого чоловіка звучать впевнено. Людина, яка брехала б видала себе бодай чимось, а все, що тільки-но сказав Ігор звучало правдиво. Невже це я? Це я  помилилась, зробивши поспішні висновки? 

一 Забери від неї свої руки, 一 суворий голос звучить над нами, а потім я відчуваю, як хватка Ігоря слабшає.

一 Прекрасно, 一 розводить руками Ігор, як тільки поруч з ним рівняється хлопець, а потім стукає себе по боках. 一 А давайте ще й сусідів покличемо. А що, прекрасна ідея. Я, бляха,  хочу поговорити зі своєю дружиною. Що, навіть цього мені зробити не можна, захисничок?

Він говорить виключно Давиду, котрий стоїть переді мною, прикриваючи своєю спиною. Хороша зустріч після стількох років… нічого й не скажеш. 

Настрій у всіх був гірше не може бути. Хлопці напружені, готові знову кинутись один на одного. Тільки цього разу я маю цьому завадити.

Те, що Давид зневажав Ігоря ще з того часу, як дізнався про те, що ми разом, от тільки Ігорю завжди було байдуже на хлопчину, котрий постійно крутився біля мене. А зараз він дивиться на нього ніби на ворога. 

一 Усе нормально, Дав, справді, 一 я торкаюсь його плеча, повертаючи його увагу собі. 一 Я помилилась. Ігор тут ні до чого. Я просто все неправильно…

一 Трясця, Поля… 一 шипить він, але не продовжує, бо я тут же його зупиняю. 

一 Усе й справді добре, 一 чітко промовляю, виділяючи кожне слово. 一 У мене просто не все гаразд з нервами останнім часом… Ти ж це знаєш…

Я опустилась до того, щоб нагадати йому ту розмову, яку він почув в день свого повернення. 

一 Я пропоную нам усім заспокоїтись, 一 невпевнено видає Кіра. 一 А можливо навіть й випити. 

一 Бедлам якийсь, 一 обурено промовляє Ігор, дивлячись на Давида і той йому не поступається. Відчуває себе впевнено, бо він зараз на своїй території.  

Я впевнена, що чоловік його пам’ятає,  або ж просто зрозумів, що він брат Кіри, однак поводиться гідно, власне як і завжди. Він ніколи не відзначався запальним характером. Це я в нашій парі завжди відповідаю за емоції, а Ігор навпаки за раціональність.