Глава 8

Мені нестерпно дивитись на те, як нервово рухається Давид. Я бачу, як з кожним моїм новим словом його кадик сіпається. В один момент чоловік не витримує, хапає пачку цигарок і виходить на балкон.

一 Гей, це мої, 一 кричить йому в спину Кіра, а потім пояснює вже мені. 一 Він просив не давати йому цигарки. Казав, що тобі не подобається запах диму, тому все поривався кинути, але як бачиш в нього погано виходить.

一 Не дивно, 一 я трясу ногою, яка ніби живе собі своїм життям, окремо від всього тіла. 一 Це через мене. Не варто було вас турбувати. Ви й так постійно мене рятуєте.

一 Ти помиляєшся… 一 намагається переконати мене Кіра, але я й так знаю правду. 

一 Не варто, 一 зупиняю її, і підіймаюсь на ноги. 一  Я візьму твою кофту. Поговорю з ним.

Ловлю короткий кивок від подруги й, подякувавши їй, рухаюсь в бік балкона. 

Прохолодний вітерець обдав мої ноги, коли я вийшла на вулицю. Шкіра відразу вкрилася сиротами. Давид навіть не повернувся, коли я вийшла. Він все так само стоїть, опершись на огородження, видихаючи їдкий дим та вдивляється в будівлю навпроти. 

一 Дав, 一 кличу його, бо поки не знаю, що говорити.

一 В мене в голові це не вкладається, 一 хитає він головою. 一 Ти все ще хочеш до нього повернутись?

Я не знаю, що йому на це відповісти. Мовчу. Але моє мовчання красномовніше ніж будь-які слова. Я не впевнена. Поки не переконаюсь, що Ігор до цього непричетний 一 не повернусь. А до того…

Він повертає до мене голову, коли я стаю поруч. Голос звучить глухо, наче він витягує з себе слова. Він розчарований. Обіймаю себе за плечі, в надії захиститись, але від Давида захищатись не потрібно. Чоловік тушить недопалок, кидаючи його в попільничку, яку Кіра завжди залишає на підвіконні й, повертаючись до мене, згрібає мене у свої обійми.

一 Ти така дурна, Поля, 一 шепоче мене у волосся, а я відчуваю, як у носі починає щипати. Прикрість розповзається тілом. Я от-от почну плакати, а цього зараз не можна. 

一 Я напевно жалюгідно зараз виглядаю. Багато жінок би не сльози лили, 一 шморгаю носом, втягуючи його аромат з футболки. 一 А голову б кривднику відкрутили. Чи скандал влаштували, але зробили б бодай щось. 

一 Не всі на таке здатні в критичний момент, 一 заспокоює мене Давид.

Десь далеко звучить сигнал автомобіля. Місто живе своїм життям. А я ніби застигла в моменті. Запах тютюну не так сильно дратує мене зараз. Можливо тому, що я вдихаю його разом з його запахом.

一 Але…

Я не встигаю й слова промовити у відповідь, як чую  звук дверного дзвінка. Він неперервно дзеленчить, діючи на нерви. Таке відчуття, ніби затиснув кнопку спеціально. Хоча, щось всередині мене підказує, що я точно знаю хто це може бути. 

Усе тіло напружується. Я не готова до розмови. Не тоді, коли все всередині мене натягнуте як тятива. Але зустрічі, судячи з настирливості не уникнути. 

一 Вона у тебе? 一 Звучить напружений голос Ігоря і я бачу, як на очах змінюється Давид  і йде наперед.

一 Вона сказала, що не хоче тебе сьогодні бачити, 一 впевнено говорить йому Кіра. Я спішу у коридор, щоб не дати їм посваритись ще більше. 

一 Ну ти й придурок, Зимченко, 一 звучить з вуст Давида, коли той замахується на мого чоловіка. Від неочікуваності чоловік пропускає удар, що дає Давиду фори. Ігор крокує назад на сходовий майданчик, затискає свого носа, й ухиляється від наступного удару. А Давид не збирається зупинятись. Б’є так ніби чекав на цей момент усе своє життя. 一 Ти не чоловік. Ти 一 погань.

一 Ти, трясця, що собі дозволяєш? 一 Б’є у відповідь Ігор.

 Ми з Кірою просили їх зупинитись. Просили не влаштовувати бійню в під’їзді, але хлопці ніби не чули нас. Вони були такі захопленні, що ігнорували будь-які наші прохання.

一 Я не знав, 一 кричить Ігор, кидаючи на мене мимовільний погляд й намагається утримати Давида від чергового удару. Не виходить. Його кулак досягає своєї цілі.

А я задихаюсь. Спостерігаю за ними й не знаю як мені вчинити. Спробувати зупинити бійку? Та вони зараз нікого не бачать поруч, точно зачеплять. Та допомога приходить звідки її не чекали. З сусідньої квартири вибігає дебелий чоловік, років сорока й хапає обох чоловіків, відштовхуючи їх одне від одного.

一 Бляха, хлопці, ви чого? 一 Говорить натужно.  一 Ану припинили. 

Давид, загальмовано кліпає,  ніби до тями приходить. Чоловік тягнеться до губи, котра вже розбита, злизує кров, а до чого не дістає витирає пальцем. 

一  Я не знав, 一 Ігор дивиться лише на мене, поки я в цей самий час намагаюсь привести шалений ритм серця в порядок.