Глава 4

“Козацька булава” з моменту мого останнього візиту ні на грам не змінилась. Навіть персонал той самий, бо адміністратора, який мене зустрічає на вході я точно пам’ятаю.

一 Доброго дня, мій друг забронював на сьогодні альтанку, 一 чомусь запинаюсь на слові “друг”. Хоча він мені ним і був. 

一 Скажіть, будь ласка, ім’я, на яке було зроблено бронь.

一 Давид Мокрицький.

Вона опускає погляд, звіряючи з даними бронювання. Гортає так, ніби в них півтора тисячі бронювань. 

一 Так, пан Мокрицький вже на місці. У вас 7 альтанка. Потрібно показати чи знаєте де знаходиться?

一 Я знаю, 一 дякую їй, а сама шукаю очима знайоме місце.  Благо, знаходжу швидко.

Всередині чітко видно один чоловічий силует. І я, здається, тільки зараз розумію, що зустріч у нас буде тет-а-тет.

Набираю повітря в легені і роблю один сміливий крок вперед. Не стукаю, бо не бачу в цьому потреби.

一 Привіт, 一 кажу відразу, як тільки мої очі зустрічаються з його.

Давид підіймається, відставляє телефон в сторону, який, впевнена, до цього крутив у руках.

一 Ти прийшла, 一 радісно промовляє.

一 Ми ж домовлялись, 一 підставляю щоку, бо бачу, що він тягнеться до мене. 

Нічого й не змінилось. Як був безцеремонним, так і залишився.

一 А ти ні краплі не змінився, 一 ніяково лепечу, бо не знаю, що б це ще сказати.

一 Справді? 一 його брови здивовано злітають догори, але мені все одно здається, що це награно. 一 А от ти змінилась. Стала ще більш прекрасною. Просто очей не відірвати.

Я б не реагувала на такі слова, якби вони не зривались з його вуст. Давид колись часто робив мені компліменти, але ні тоді, ні зараз я не могла на них правильно реагувати.

一 Дякую. Але це зайве.

Він пропускає моє зауваження повз вуха, говорячи мені, що вже встиг зробити замовлення. Насправді нам мали принести сирого м'яса,  для того, аби ми могли його самостійно посмажити, або ж щось інше, якщо Давид вирішив поекспериментувати. 

Концепція ресторану “Козацька булава” не передбачала наявності готових страв. Приготуванням займались самі гості. В нашому місті такий заклад був лише один. Тут можна було відчути себе ніби посеред лісу. Відпочити від шуму міста. Насолодитись тишею.

Дерев'яні будиночки, біля кожного з яких росли дерева, які закривали всіх, хто знаходився всередині від зацікавлених поглядів, були зроблені в автентичному стилі, точно нагадуючи сільські хатки.

 Аромат смаженого м’яса відчувався надто приємно. А я не снідала сьогодні зранку, бо не бачила в цьому потреби. 

一 Зайве зробити комплімент жінці, вигляд якої зводить мене з розуму?

Мені на секунду здалось, що це все були мої галюцинації, але він дійсно так сказав. 

Вбираю повітря, але воно здається десь застрягає. Бо я відразу ж відчуваю, як мені його бракує. Я не маленька дівчинка, не обділена чоловічою увагою, але жодні слова не відзивались в мені тремтінням, як його. 

一 Давно прилетів? 一 Роблю вигляд, що пропустила повз вуха його питання, зручно вмощуючись на лаві. Добре, що тут скрізь були м’які подушки. Інакше мені було б незручно не лише від його слів. Тому не варто було загострювати на ньому увагу. 一 Кіра нічого не казала мені.

一 Ти вже питала, 一 пристально дивиться на мене, на мить мені здається, що він навіть не кліпає. Але це не так, і я це розумію, коли його густі вії прикривають гарні карі очі.

一 Так, питала, і якщо мені не зраджує моя пам’ять, то ти не відповів, 一 повертаю йому його ж посмішку. 

一 Цього тижня, 一 Давид поправляє свій ідеальний одяг, і я розумію, що він теж нервує, як би не намагався показати інше. 一 Вночі того дня, коли ми розмовляли по відеозв’язку. 

一 Справді? 

一 Дивно, здається, я чітко чув, як Кіра тобі про це розповідала, чи не так?

Підловив. Чув, отже, нашу розмову?

一 Так щось пригадую. Ти вибач, я тоді не в найкращому стані була, 一 перекладаю ногу на ногу, щоб хоч якось відчути себе краще. Мені досі соромно, що він все чув, але говорити з чоловіком про це зараз я не готова. І навряд-чи буду готова взагалі.

一 Все нормально, тобі не варто переді мною виправдовуватись, Поль.

Давид кладе свою руку на мою, похлопує, а потім ніби отримує розряд току, тому що поспішно її прибирає. 

一 Пробач.

一 Все нормально. Що ти замовив? 

一 Два вида м’яса: куряче та яловичину. Наскільки я пам’ятаю, ти свинину не любиш, 一 він знову дивиться на мене в очікуванні, що підтверджу його слова, і я починаю розслаблятись.

一 Так, дякую, що пам’ятаєш.

一  Я пам’ятаю все, що пов’язано з тобою, Поль.

Я замовкаю. Не думала, що буде так. Але ми обоє виросли, вже не ті підлітки, що були раніше. Варто бути обережною зі словами. І Давиду також.

一 Як поживав увесь цей час? 一 Переводжу тему, бо треба відволікти його. Чоловік так дивиться на мене, що здається ще мить і я стану попелом прямо під цим столом.