20. Весілля не буде

Артем

Зранку мене розбудив раптовий дзвінок у двері. Коли встав з ліжка, зрозумів, що ще тільки сьома година і це субота… Невже знову сестра прийшла? Що ще їй треба? Я встав із ліжка, накинув штани і футболку і пішов до дверей, в які все ще дзвонили.

Невдоволено відчинив їх, але побачив не сестру, а якихось незнайомців: жінку і двох чоловіків, вона була вдягнена, як офісна працівниця, а чоловіки — як охорона.

— Доброго ранку. Чим можу допомогти? — запитав я.

— Доброго ранку, — привіталася жінка. — Ми із служби в справах дітей. Нам повідомили, що у вас проживають двоє дітей, ким вони вам доводяться?

— Це мої племінники. Я забрав їх у сестри, бо вона неналежним чином доглядала їх. Залишала на сусідів, а сама пила. А ще била їх, — відповів я. — У неї немає навіть роботи, а у мене висока зарплата, я збираюсь залишити їх у себе. Та і вони цього хочуть. 

 — Вона поскаржилася, що ви забрали в неї дітей, — сказала моя співрозмовниця, роздивляючись навколо. — Так, у вас ніби порядок, але ви ж розумієте, якщо ви хочете, щоб вони залишилися з вами, вам потрібно позбавити сестру материнських прав і оформити опіку над племінниками. Інакше вона матиме право прийти з поліцією і забрати їх. 

— Я все зроблю, куди мені йти, що зробити, аби їх точно не забрали? — запитав я схвильовано. — Я не хочу, щоб вони знову пережили той кошмар, щоб вона вдарила їх навіть раз…  Я не можу це допустити.

 — Ось список необхідних документів, — жінка простягнула мені аркуш паперу. — Також ще треба довідки від психіатра і нарколога, що ви не стоїте в них на обліку. Все це принесете нам, і ми почнемо клопотання про позбавлення батьківських прав. Ви одружені?

— Що? — перепитав я. — Ні. А яке це має значення?

— Розумієте, в суді не дуже позитивно дивляться на випадки, коли молодий неодружений чоловік хоче всиновити дітей. Траплялися преценденти, збоченців багато, знаєте… Тому, якщо у вас є дівчина, то краще до суду зареєструвати шлюб. Бо інакше дітей можуть віддати під опіку комусь іншому…

***

Аня мала от-от прийти. Я так і так думав про це все, але часу було надто мало. Треба було діяти негайно. Малі все ще не прокинулись і я сподівався, що не прокинуться, поки вона не прийде і ми не поговоримо.

Коли вона зайшла до передпокою, я не став тягнути кота за причинне місце. 

— Аню… Пробач мені, що викликав, але не міг зараз лишити малих самих. У мене до тебе важлива розмова… — я поглянув на неї і зітхнув. — Нам треба розійтись. 

— Ти жартуєш? — вона усміхнулася. — Зовсім не смішно!

— Зранку у мене була опіка. Вони сказали, що для того, щоб діти залишились зі мною, я маю одружитись, — я зазирнув їй в очі. — Але коли я уявив свою дружину, це була не ти, пробач будь ласка. Я кохаю іншу, хоча між нами зовсім нічого не було. Але я кохаю її. 

— Ту Ліку? — вона одразу здогадалася. — Я бачила, як ти на неї дивишся! Але ж вона у стосунках! В неї є хлопець! І він, до речі, твій друг!

— Але я кохаю її, тож маю зізнатись. А там будь що буде, — я опустив голову. — А щоб зізнатись, треба спочатку порвати попередні стосунки, це правильно. Пробач, будь ласка. 

 — Як таке можна пробачити? — на її очах з’явилися сльози. — Я так кохаю тебе, все робила для наших стосунків, а ти…

— Мені дуже шкода, що тобі погано, — я зітхнув. — Але я мав це зробити.

 — Колись і до тебе прилетить бумеранг за те, як ти вчинив зі мною! — вигукнула вона і хряпнула дверима. 

А я дістав мобільний і набрав Ліку. Після пари довгих гудків почув її голос і одразу сказав: 

— Нам треба зустрітися, де ти зараз?

Ліка

Коли Артем попросив мене зустрітися, я відчула дивне хвилювання. Сама не знаю чому, моє серце забилося частіше, а диханння прискорилось. Ми домовилися, що він мене забере біля мого будинку. 

Я швидко причепурилась, і коли побачила, що його машина під’їжджає до воріт, одразу вийшла з будинку. 

— Привіт, а ти сьогодні без малих? Вони з Анею? — запитала, сідаючи на переднє сидіння. 

— Ні, не з Анею, викликав няню. Поїхали, — він завів машину і ми відʼїхали від мого будинку. 

Коли підʼїхали до його будинку і Артем зупинив машину, він раптом взяв мене за руку і зазирнув мені в очі:

— Я сьогодні остаточно зрозумів дещо, — його голос звучав трохи схвильовано. — Я не можу уявити нікого, окрім тебе, своєю дружиною. Ліко, я кохаю тебе, — він трохи стиснув мою долоню, продовжуючи дивитись на мене. — Виходь за мене, а не за нього. З Анею я розійшовся, не переживай. 

Я вражено дивилася на нього. Не могла повірити, що все це відбувається насправді. І чомусь зовсім не думала про Яна цієї миті. Зрозуміла, що кохаю лише його. Артема. 

 — Я теж тебе кохаю, — сказала, дивлячись йому в очі. — Хочу прожити з тобою все своє життя…

— Ліко… — він подався вперед і торкнувся своїми губами моїх. Його долоня при цьому лягла мені на щоку, а інша рука торкнулась талії. 

Я відповіла на поцілунок. Це була найщасливіша мить у моєму житті. Мені здавалося, що до цього я й не жила по-справжньому. Хотілося, щоб ця мить тривала вічно.