19. Ліка. "Ми схожі..."

— А що Ян думає щодо твого блогу? — запитав батько під час сімейного обіду. Була неділя, тож я була вдома, не в Артема. 

—  А до чого тут Ян? — не зрозуміла я. 

— Ну ви ж скоро одружитесь, — пояснила вже мама. — Може, він не хотів би, щоб його дружина весь час сиділа в інтернеті і записувала відео, які всі бачать.

— Але в мене сімейний блог, — сказала я. — Не про щось особисте, а про приготування страв. Чому б Яну просто не порадіти за мене, що мій блог популярний? Я ж не кажу йому кидати роботу після одруження?

— Не порівнюй родинний бізнес і роботу в інтернеті, це зовсім різне, — не погодився батько. — Ну, думаю, тебе попустить. Одружитесь, народиш дітей і тобі все одно буде не до блогів.

 — Як би ти не знецінював мою роботу, однак це робота, — заперечила я. — І я не збираюсь її кидати. Навіть після народження дітей завжди можна знайти час, не дивитися серіали і не сидіти в соцмережах, а займатися роботою…

— А що не так з серіалами, — образилася мама, яка була їх любителькою. — Це ненормально — весь час викладати себе в інтернеті. Потім ще тебе можуть почати переслідувати, як у тому фільмі, як його… теж про блогерку…

Я закотила очі. Не хотіла сваритися з ними, але вони самі провокували мене. 

— Мамо, життя —  це не серіал, — сказала я. — Мене ніхто не переслідує, навпаки, мій блог зараз подали на велику блогерську премію. 

— Ну, навряд щось про кулінарію може виграти премію. Певно, виграє канал з новинами, — припустив батько. 

Мені стало сумно. Чому вони не вболівають за мене? Може, якби я була рідна, вони б більше цінували мої успіхи?

 — Ну, побачимо, — я встала з-за столу. — Піду до своєї кімнати, бо в мене щось розболілась голова…

Батько кивнув, мама зітхнула, але обоє нічого не сказали. 

***

Я пішла до себе, почала писати якийсь план, але в голові  застрягла ця неприємна розмова з батьками. Сподівалася, що Ян не буде їх підтримувати у їхньому бажанні, щоб я не працювала… Артем точно був би тільки за. Але до чого тут Артем — обірвала себе я. У нього є дівчина…

Цієї миті задзвонив телефон. Я прийняла виклик і почула:

— Ліко, добрий вечір! Ми писали вам у мережі, але ви не бачили повідомлення! Ви виграли нашу премію "Вибір глядача 2024" в категорії "корисні розважальні канали"! Вітаємо! Нагородження буде за два дні. Ви прийдете? Скільки запрошень для гостей вам вислати? — тараторив чоловік. 

 — Це так несподівано, — сказала я. — Дякую! Прийду. звичайно… 

Ми попрощались і я відразу написала повідомлення:

“Привіт! Я виграла блогерську премію! Не можу повірити, що це сталось!”

Лише коли відправила повідомлення, побачила, що надіслала його Артему. 

"Привіт, це круто. Я дуже радий за тебе. Треба це відсвяткувати… Можна сходити кудись вчотирьох: я, ти і малі. Давай завтра ввечері, коли я повернуся з роботи?" 

“Дякую! Звичайно, я тільки за, — відповіла я. — Це так несподівано, прямо тільки що батьки говорили, що мені потрібно кинути блог…”

"Але ж ти не кинеш, правда? Не слухай їх. Роби те, що любиш. Тим паче, в тебе все виходить. Якщо вони не пишаються тобою, то їхні проблеми. Я от, наприклад, пишаюсь. Ти молодець, Ліко." 

 “Ти єдиний, хто мною пишається”, — написала я, але потім стерла. 

“Я дуже вдячна тобі за підтримку, — такий був другий дубль. — Твоїй дівчині пощастило з тобою.”

"Ну, чесно кажучи, в нас із нею немає такого порозуміння і взаємопідтримки, як у нас із тобою. Не знаю, чому." 

Чомусь мені стало приємно, коли він це написав. 

“Просто ми багато в чому схожі, — відповіла я. — Обоє самотужки досягаємо успіху, нам ніхто не допомагає. Тому й розуміємо, як це непросто…”

"Останнім часом я не відчуваю себе таким самотнім в цьому "досяганні". Це завдяки тобі. Я радий, що ти зʼявилася в моєму житті." 

“Я теж дуже рада, що познайомилася з тобою…”

Коли писала ці слова, то подумала, що потрібно повідомити про свою перемогу Янові. Тому, попрощавшись з Артемом, набрала нове повідомлення. 

“Привіт, я виграла блогерську премію. Ти радий за мене?”

"Привіт, ого, прикольно. Радий, авжеж. Треба повечеряти разом, заодно відсвяткуємо. Завтра ввечері, бо ж сьогодні вже пізно. Хочу зробити тобі подарунок!"

“Дякую, — відповіла я. — Дуже приємно, що ти мене підтримуєш…”

Але вже коли ми завершили розмову, я зрозуміла, що і Ян, і Артем запропонували мені зустрітися завтра ввечері…