18. Нова посада

 Артем

Я практично уникав побачень з Анею, хоч і розумів, що це тупо. Ну, принаймні, на роботі стало трохи легше, бо я тоді все розповів керівництву і тепер їм залишалось вирішити, що робити далі. Сьогодні минув вже майже тиждень з тієї розмови, може, вони взагалі вирішили нічого не робити? 

Але я помилився. Бо якраз сьогодні, у пʼятницю, мене знову викликали "на килим". 

Коли я зайшов до кабінету, привітався і сів на вказане місце, начальник подивився на мене:

— Знаєте, ми перевірили надану вами інформацію, і зрозуміли, що ви були праві. 

Цього я вже майже не очікував. Тобто, вони так довго щось там собі "перевіряли"...

— Радий, що ви розібралися. Що тепер плануєте робити? 

— Вашого керівника, звичайно ж, буде відсторонено від роботи. Чи хочете ви зайняти його посаду? — він уважно дивився на мене. 

От воно. Шанс, на який я чекав. Якщо все вийде, я стану наймолодшим керівником у цій сфері. І найуспішнішим. Серце забилось частіше.

— Так, хочу, — я кивнув. — Я не підведу. 

— Спочатку призначимо випробувальний термін. Якщо все буде добре, це буде постійна ваша посада. 

Ну авжеж, чому я дивуюсь? Коли призначали мого попередника, ні про які випробувальні терміни не йшлося, все тому що він "достатньо досвідчений"? От тільки недовго він пропрацював…

Я постарався не закотити очі і не показати, що ця несправедливість, яка так і не закінчилась, мені не дуже подобається.

— Дякую за довіру, коли я маю приступати до роботи на новій посаді?...

***

Коли виходив звідти і поки їхав додому, мав змішані почуття. На мене все ще не покладались так, як я хотів, і це не дивлячись на всі мої заслуги. Клятий вік все ще заважав. 

Але, з іншого боку, це все одно була перемога. Коли я зайшов до квартири і побачив Ліку, в голову прийшла ідея:

— Слухай, а ти зараз дуже зайнята? 

— Ні, — вона усміхнулася. — Якщо тобі треба ще кудись вийти, то я без проблем посиджу з малими. 

Дійсно, я міг би попросити Ліку посидіти з малими і запросити Аню. Але це не те, чого я хотів. Тим паче, вона ж запрошувала мене на своє нагородження, це не має бути дивним…

— Мені дали посаду начальника. З понеділка розпочинаю виконувати обовʼязки директора концерну, — сказав я дещо схвильовано. — Дали випробувальний термін. 

 — Ура! — вигукнула вона і заплескала в долоні. — У тебе все вийшло! Ти зробив це!

— Сходиш зі мною та дітьми в ресторан відсвяткувати? — я все ж запитав це. Хоч і знав, що це не дуже правильно.

 — Так, — вона глянула на мене трохи збентежено. — Я думала, ти підеш з Анею…

— Я теж так думав, — відповів я, а потім поспішно додав: — Але ти більше мене підтримувала в цьому плані. 

Це була правда. А ще, я хотів піти саме з нею. Бо скоро ми не зможемо нікуди ходити разом. Скоро вона одружиться.

***

Вечеря минула чудово. Правда, діти в "суперресторан" не захотіли. Їм хотілося піци. Але нам було дуже весело. Ліка заворожувала мене буквально всім, і я дозволяв собі дивитися на неї, поки це можливо. Сьогодні ми знову були, як одна родина, і я відчував себе майже щасливим.

Коли ми вже виходили, Ліка раптом послизнулась і мало не впала.

Я діяв якось на автоматі. Підхопив її за талію і притягнув до себе. Ми опинилися дуже близько. Наші погляди зустрілись, і в якусь мить мені здалося, що я чую, як бʼється її серце навіть через наші пальта. 

Здається, я вже був по вуха закоханий і готовий зізнатися хоч зараз, але чи маю я право?…

Ліка

Мені було дуже приємно, що Артем запросив мене відсвяткувати нову посаду, це свідчило про те, що я важлива для нього. Мабуть, цей вечір був одним із найщасливіших за останні місяці. А коли я посковзнулась, і Артем обійняв мене, я зазирнула в його очі і побачила в них стільки ніжності…

— Дякую, — сказала я. Сама не знала, за що дякую — за те, що не дав впасти, чи за приємний вечір, чи взагалі за те, що він є в моєму житті…

— Ліко, я… — він ковтнув слину, аж раптом я побачила, що Саша і Маша вже були майже біля дороги. 

— Ой, не йдіть самі, почекайте нас! — вигукнула я. 

Артем відпустив мене, і ми підбігли до дітей…

Потім уже, коли ми майже підʼїхали до мого будинку, я все ж сказала те, що було в мене на думці:

— Це був дуже хороший день, правда?

— Так, один з найкращих для мене за останній час. Особливо вечір, — Артем зупинив машину і озирнувся, і мʼяка усмішка зникла з його обличчя. — Дивись… У вас, схоже, багато гостей сьогодні. І Ян є, — він зітхнув, вказавши на машину Яна. 

 — Дивно, наче в батьків не день народження. І не річниця весілля. Мені ніхто не казав, що буде якась вечірка, — чомусь я стривожилась. — А тобі Ян нічого не говорив?

— Ні, — він похитав головою. — Мене не запрошували. Ми з Яном останнім часом взагалі не спілкуємось… Ну, я розумію. Він ревнує тебе до мене.