14. Ліка. "Ти станеш моєю мамою?"

 — А чому ти погано спав? — запитала я.  Він дійсно виглядав блідим, під очима були кола. 

— Сестра так і не передзвонила. Хоча мої знайомі казали, що бачили її, — він зітхнув і поставив другу чашку в кавомашину, а потім разом із кавою сів навпроти мене. Запамʼятав, що я пʼю лате, з того кафе…

 — А ти сам їй не хочеш подзвонити?

— Я дзвонив, само собою дзвонив. Щодня. Вона ігнорує виклики. А до того була взагалі недоступна. Ну, у неї таке бувало. Я думав, вона тоді просто була зайнята і забувала передзвонити. А тепер думаю, що вона не хоче говорити зі мною пʼяна, — відповів Артем, відпиваючи каву. — А ще моя дівчина ігнорує мою ситуацію… Все якось навалилось. 

 — Зрозуміло… Може, тобі варто буде колись поїхати до неї і спробувати поговорити віч-на-віч? 

— Туди їхати декілька годин. Це хіба що на наступних вихідних або вночі. Але ж я не поїду з дітьми вночі… Та й взагалі, не хочу, щоб вони знову бачили її пʼяною. Вона, здається, і била їх. Я не знаю, якою буде їхня реакція, коли вони побачаться. І чи зможу я їх просто віддати, особливо, знаючи, що там може відбуватись після цього? Навряд. Хоча, Аня сказала, що я маю їх просто віддати, — він зітхнув.

— Може, якщо вона так і не об’явиться, на вихідних поїдь сам, а я побуду з малими? — запропонувала я.  — Просто з’ясуй ситуацію, раптом вони взагалі їй не потрібні? Тоді доведеться щось вирішувати…

— Я і так дуже багато звалив на тебе. Якщо ти будеш тут і в будні, і ще й в вихідний, це, певно, буде занадто. Я мав знайти няню… Але вони так привʼязались до тебе, — він зазирнув мені в очі. — Але, мабуть, треба буде це припинити. Неправильно це. Ти не маєш через це позбавлятись вільного часу.

  — Ну, думаю, ти зможеш знайти постійну няню, коли вже точно знатимеш рішення твоєї сестри. А до того я без проблем посиджу з ними, — кивнула я. 

Згадала, як Ян запитав, чи це ненадовго, розуміла, що хоча Артем і його друг, Ян все одно хоче проводити зі мною більше часу, і це нормально. Але чому мені стало сумно, коли я подумала, що скоро Артем не потребуватиме моєї допомоги, і ми вже не зможемо бачитися так часто, як зараз?

— А, так, — він почухав потилицю, виглядав дещо розгублено. Ніби й забув про ті пошуки і  від цього я відчула приємне хвилювання. — Добре, я піду… Дякую тобі ще раз. Ти дуже допомагаєш мені, Ліко.

— Та все нормально, — я усміхнулась. — Мені неважко. Ще й блог отримав нове дихання. Моїм підписникам подобається дивитися, як діти беруть участь у готуванні страв…

***

Коли Артем пішов, ми знімали ще одне відео, тоді обідали, потім ходили гуляти… День з дітьми проходив якось дуже швидко, я не встигла озирнутися, як уже настав вечір. 

Артем повернувся о сьомій, як і обіцяв. Я побачила, що він якийсь засмучений. 

— Привіт, як минув перший робочий день? — запитала я. 

Він якусь мить вагався, уважно дивлячись на мене, але потім сказав:

— Не так добре, як хотілось би, — Артем зітхнув. — Але це не розмова на пару хвилин… Може, сходимо кудись повечеряємо з малими? Ви ще не вечеряли? Можна і вдома сісти, якщо в тебе є час…

— Так, давай повечеряємо, продегустуєш, що ми з дітьми приготували… — насправді я вже збиралася йти, але зрозумівши, що Артему потрібно виговоритися, вирішила трохи затриматись.  — І заодно про все розкажеш…

Він усміхнувся мені, я відчувала, що він довіряв мені і це було дуже приємно. 

Я швидко накрила на стіл, Артем тим часом перевдягнувся, і за десять хвилин ми всі вже вечеряли. 

— Артеме, це ми готували, — сказав з гордістю Саша. Він виглядав таким милим і задоволеним. Маша теж радісно наминала паелью за обидві щоки і усміхалась. Я була  щаслива, коли бачила цю ідилію. 

— Ви молодці, — він погладив їх по голівках. 

— Я не хочу назад до мами, — раптом сказала Маша. — Ліко, ти станеш моєю мамою? 

Я від несподіванки мало не захлинулася чаєм, який саме пила. 

 — Це дуже приємно чути, — сказала, коли трохи відкашлялась. — Я б із задоволенням стала вашою мамою, але, на жаль. це неможливо. Може, ми краще будемо друзями?

Артем теж збирався щось сказати, але цієї миті в двері знову подзвонили.

— Ти замовляла якусь доставку? — здивовано перепитав він.

 — Ні, — я похитала головою.   — Відчиняй, може, то хтось із твоїх знайомих…