12. Ліка. Побачення з нареченим

У суботу мені подзвонив Ян. Я зраділа його дзвінку, тому що ми кілька днів не бачились. 

— Привіт, як справи? — запитала в нього. 

— Привіт, все добре, от хотів запросити тебе кудись. Наприклад, в кіно, на якийсь романтичний фільм, — відповів він. — Скучив за тобою. 

— Я тільки за, — відповіла, усміхаючись. Ян ніби прочитав мої думки, я сама хотіла кудись сходити з ним. 

— Тоді я зараз візьму білети і напишу тобі час, коли заїду. Можемо спочатку повечеряти. Десь о шостій нормально?  — поцікавився він.

— Так, цілком. 

***

Ми повечеряли в маленькому італійському ресторанчику, я зʼїла одне з найсмачніших тістечок у своєму житті там на десерт, а потім приїхали до кінотеатру. Людей було не дуже багато. Ми з Яном сиділи на задньому ряду на віп-місцях по два, тут узагалі нікого, крім нас, не було. 

Мені сподобався фільм, він був цікавий і не банальний. Про любовний трикутник. А коли герой сказав героїні: “Я не хочу ставати між вами…” — я чомусь згадала Артема. Мабуть, через те, що він нещодавно теж написав таку фразу. У фільмі все закінчилося добре. А що буде в житті? 

“Та нічого не буде, — подумала я. — Ми з Артемом лише друзі. Я кохаю Яна. Все дуже просто і зрозуміло, ніякої інтриги.”

— А як би ти вчинив, якби перед тобою стояв вибір? — запитала я в Яна. 

— Чи боровся б я за дівчину, якби вона була чужа? — перепитав він. — І якщо зустрічалась би з моїм же другом? Не знаю… Певно, ні. Це тільки в фільмах так. А в реалі у чоловіків свій кодекс честі. Друзі не відбивають дівчат одне в одного. Я не уявляю, щоб я, наприклад, завів роман з дівчиною Артема. Хоча вона дуже красива і все таке. Така, ноги від вух, дуже модельної зовнішності, з довгим світлим волоссям.  

— Якби я була чоловіком, то теж би ніколи не відбила дівчину у друга, — сказала я. — Бо дружба — поняття довговічніше, ніж кохання. 

Стало якось некомфортно, коли Ян почав описувати дівчину Артема. Чи він це робив спеціально, щоб я знала, що Артем зайнятий? Чи просто до слова прийшлося? 

— Я тебе засмутив? Не думай, мені не подобається Аня, — одразу сказав Ян. — Я просто сказав це, щоб підкреслити важливість дружби особисто в моїй системі життєвих координат. Але ти найкраща, Ліко. 

— Якби Аня  кохала Артема, то не відмовилась би посидіти з його племінниками, — сказала я. — Думаю, що вона з ним заради вигоди. 

— Ну, тут ти маєш рацію, якби кохала, мала б посидіти, — погодився Ян. — Але ж не завжди стосунки будуються заради чогось більшого. Може, їх обох влаштовує те, що вони мають. Ну, секс, побачення. Ніколи не чув від Артема, щоб він планував з Анею зʼїхатись. 

Мені стало легше на душі. Хоча чому я так переживаю, щоб Артем не з'їхався з Анею? Це неправильно! 

Але розуміла, що якби вони жили під одним дахом, я б уже не могла спілкуватися з Артемом так, як зараз. 

— Ну, це його життя, — я знизала плечима. — Йому вирішувати, що робити, ми не маємо в це втручатися. 

— Саме так, — він кивнув, переплівши наші пальці. — Але у нас із тобою буде інакше. Я хочу, щоб у нас все було по-справжньому і по-серйозному. Всі аспекти стосунків. 

— Мені дуже приємно це чути, — сказала я. — Ну, що в тебе серйозні наміри. Думаю, усім дівчатам це приємно…

— Знаєш, до того, як ми побачились після твого повернення, я трохи переживав. Знав, що наші батьки домовились і все таке. І навіть був проти. Ти ж в моїх очах тоді була малою дівчинкою, такою я тебе памʼятав. Але батько сказав мені, що перед тим, як відмовлятися, я маю хоча б зустрітись з тобою вже дорослою, — сказав він трохи схвильовано. 

— У мене були подібні відчуття, — сказала я, усміхнувшись. — Була сердита, що батьки  за мене вирішують, з ким мені зустрічатися. Доводила їм, що зараз не середні віки. І що, може, я взагалі не хочу мати стосунків… Але, коли зустрілася з тобою після свого повернення в Україну, зраділа, що ти не тиснув на мене. Що якби ми раптом не сподобались одне одному, ти б не став наполягати на продовженні стосунків… І що не сердишся, коли я сиджу з племінниками Артема…

— Ну, це ж ненадовго, правильно? — він усміхнувся. — Тільки поки він не знайде няню. Я радий, що ви поладнали, для мене це, навпаки, приємно і важливо. Бо ви важливі мені. 

— Так, я думаю, ненадовго, — кивнула я. — Ну, ще в понеділок прийду, ми домовлялися. І я теж рада, що він більше не гнівається на мене, як було при нашій першій зустрічі…