7. Ліка. Несподівана пропозиція

Ми з подругами сиділи в нашій улюбленій кав’ярні і теревенили про все на світі. Так давно не бачились, я, правда, приїздила на канікули, але все одно за останні роки ми були більше нарізно, ніж разом. А тепер, нарешті, маємо можливість часто бачитись. 

Я дістала телефон і поглянула на результати відео, яке виклала в блог півгодини тому. Готувала брауні, і тепер відео набрало вже кілька тисяч лайків, під ним було багато коментарів. 

— Що ти там читаєш? Ян тобі пише? — запитала Женя, трохи перехиляючись, щоб зазирнути в мій телефон. 

Я повернула мобільний екраном до неї. 

— О, тортик, — зраділа вона. — Тобі треба відкрити ресторан, будеш його рекламувати в своєму блозі!

— Батьки не захочуть вкладатися в ресторан чи пекарню, — сказала я. 

— Може, твій наречений вкладеться? — усміхнулась Тома. 

— Не знаю, ми ще не говорили про це, — я усміхнулась. — Та й "наречений” — це голосно сказано. Ми ж не заручені. Просто почали зустрічатися. Ще рано будувати якісь спільні плани. 

— Ти надто обережна… Ян, як на мене, просто ідеальний! Красивий, багатий, добрий… — почала перераховувати Женя.

— Закоханий, — додала Тома. 

 — Так, він хороший. — погодилась я.  — Але якщо я прямо зараз почну його просити вкласти гроші в мій бізнес, то це буде виглядати, наче я з ним через гроші. А в мене гроші є.  Я на блозі  заробляю нормально. От тільки на відкриття ресторану цього не вистачить…

***

Ян подзвонив, що заїде за мною, ми мали піти в кіно. Тому ми всі троє  вийшли з кав’ярні і зупинилися біля входу. Десь за хвилину я побачила його машину. Ян вийшов з авто, привітався з дівчатами і поцілував мене в щічку. 

 — Яне, це мої подруги. Женя і Тома, — сказала я.

 — Дуже приємно, — усміхнувся він.

Дівчата теж заусміхалися, а Женя непомітно показала мені великий палець. 

Попрощавшись із дівчатами, я сіла в машину і знову дістала телефон. Мій ролик набирав ще більше переглядів і лайків. Коментарі були різні — більшість людей хвалили і дякували, деякі придиралися, що я щось роблю неправильно, але так завжди буває. Я вже звикла і не засмучувалась. Ше прокрутила стрічку і раптом побачила сторіс Артема. Тоді, коли він відвозив мене додому, я показала йому свій блог, він підписався на мене, а я на нього. І от зараз переглянула його сторіс. 

— Твій друг шукає няню, — здивовано сказала я. — В нього що, є діти? 

— Ні, нема, — Ян теж виглядав здивованим, він якраз припаркував машину біля мого будинку. — Дай глянути… — коли зазирнув у телефон, сказав. — У нього хіба що є племінники, ну, наскільки я знаю. Але вони жили в Білій Церкві.

— Може, переїхали сюди, — припустила я. 

— Але, здається, його сестра і так не працює. Артем відправляє їй гроші, бо вона мати-одиначка, — продовжив Ян. — То вона мала сама сидіти з ними.

— Може, захворіла, чи щось із нею трапилось? Спитай його, чи не потрібна допомога, — сама не знаю, чому я так переживала за Артема. Адже ще зовсім недавно він викликав у мене тільки роздратування. 

— Мені здалося, ви з ним тоді не поладнали… — сказав він обережно. — Але ти маєш рацію. Я подзвоню зараз.

І він набрав друга, телефон був приєднаний до гучномовця в машині,  тому коли Артем відповів, я все чула.

— Привіт, бачив твоє сторіс про няню, щось трапилось? — запитав Ян.

— Та знову сестра… Сусідка забрала малих, бо Настя знову пʼє. Ще й малий сказав, що вона застосовує до них силу. І уві сні розмовляв. Чесно, я спантеличений, — Артем зітхнув. Він, авжеж, не знав, що я все чую, певно, тому був такий відвертий.

— Може, потрібна моя допомога? — запитав Ян. — Якщо що, можу посидіти з малими,  коли ти будеш зайнятий. 

— Треба знайти няню. Уяви, Аня просто відморозилась, сказала, в неї "манікюр" і щось там ще, — зітхнув Артем. — А чужу людину без рекомендації я не хочу брати. Вони і так травмовані. 

 — Може, я посиджу, поки не знайдеться справжня няня? — сказала я. 

— Ліко, це ти? — здивовано перепитав Артем…