6. Артем. Випробування племінниками

Дорога в Білу Церкву зайняла не так багато часу, бо вже було доволі пізно. Малі були сонні і не надто розуміли, що відбувається, але у нас з ними завжди були плюс-мінус нормальні стосунки, тож в мою машину вони сіли без проблем.

Настя слухавку так і не взяла, хоча я дзвонив їй разів сто. 

Вдома вклав племінників у гостьовій спальні, а далі навіть не знав, що буде. Я не надто вмів доглядати за дітьми, точніше, я зовсім цього не вмів.

Коли перевдягнув малих, побачив, що вони всі в синцях. Причому синці явно від ременя, особливо у малого. Це мене шокувало, але поки що я нічого в них не розпитував. 

Що з цим усім робити далі я не знав. Авжеж, залишати племінників я не збирався, але я зараз мав отримати роботу. Якщо не цю, то іншу, у мене були інші. простіші варіанти, де мене чекали.

Коли серед ночі я почув якийсь плач, то одразу пішов до другої спальні. Маша спала спокійно, а Саша ревів уві сні. І ще просив "Не треба більше". 

Я спробував його заспокоїти, поправив ковдру і ніби воно пройшло, але я не розумів, що взагалі відбувається. 

Вночі так і не поспав нормально, прислухався. Все ж, діти в домі — велика відповідальність.

Від нічого робити виставив в сторіс питання, що робити якщо дитина розмовляє уві сні. 

Люди активно відповідали, але  в тих відповідях я не знайшов нічого корисного для себе. 

Зранку подзвонив Ані, прямо о восьмій, діти ще не встали, але я думав, що от-от встануть.

Вона  відповіла одразу, але її голос  був сонним.

— Слухай, я тут племінників забрав до себе на якийсь час. Ти ж зараз на дистанційці працюєш, можеш посидіти з ними?

 — Ой, у мене сьогодні манікюр, — сказала вона. — А твої племінники що, не можуть самі посидіти? Увімкни їм мультики чи якусь гру…

— Вони малі, молодшій чотири роки, як ти це уявляєш? — я зітхнув. — Але добре, я розберусь. Бувай, — і відбив виклик.

Чомусь мене засмутило її ставлення. Сама завжди натякала, що хотіла б "ближчих", "серйозніших" стосунків. Але коли справа дійшла до реальної допомоги, просто відморозилась.

Брати в дім зовсім сторонню людину мені не хотілось. 

Я написав ще одне сторіс про пошук перевіреної няні. 

Коли діти прокинулись, я сяк-так приготував сніданок. Каш у мене практично не було, не їв я таке. Ну, була якась дієтична вівсянка Ані, я думав, вони не будуть таке їсти, але вони їли і яйця, і кашу з апетитом. Швидко якось так…

— Сашо, а що у вас вдома взагалі, як ви проводите час? — звернувся я до племінника, йому було вже майже сім, мав іти до школи цього року. В шість сестра його не віддала.

 — Ми дивилися телевізор, а потім він зламався, — сказав малий.  — А гуляти мама не дозволила ходити, поки її немає. Але потім нас забрала тьотя Надя, у неї було добре, вона нам пиріжки спекла…

— А оце? — я вказав на синці на його руках, ніби від пальців. — Звідки? 

— То я чашку розбив, — похнюпився він. — Мама розсердилась…

— І часто вона сердиться? — я зітхнув. Ніколи не думав, що Настя може вдаватись до фізичних покарань малих. — На сестричку теж?

 — Так, коли вона плакала, то мама на неї сварилась, — зітхнув Саша.  — Казала, що в неї голова болить, треба, щоб було тихо…

Маша сиділа і все слухала, але нічого не говорила. Вона взагалі була мовчазна. 

Я, чесно кажучи, розгубився. Що робити, я не знав. Тим паче, зараз, коли я щойно звільнився з однієї роботи і мав ходити на співбесіди і шукати іншу. Ну, гроші у мене само собою були, але це все так нестабільно, я не любив такий стан. 

Я зайшов в Інстаграм, щоб подивитись, чи не відповів хтось на мій пошук няні "по знайомству". І побачив, що прийшло одразу декілька повідомлень-відповідей на мою сторіс…