Розділ 10

Розділ 10

Ніч у Кам'яному Лабіринті наступила раптово, наче велетень накинув на ущелину важкий чорний мішок. Тут не було видно ні зірок, ні місяця, лише вузька смужка чорнильного неба десь дуже високо над головою, затиснута між прямовисними скелями, вказувала на те, що вони знаходяться надворі, а не у якійсь магічній кам'яній пастці.

Перевертні-вовки розбили табір у невеликому кам'яному заглибленні, природній печері-ніші в скелі, яка хоч трохи захищала від вітру. Тому що вітер тут був добре відчутний, він холодними поривами гуляв коридорами Лабіринту, інколи завиваючи так, що, здавалося, це хтось так ридає, стогне, наче це загублена душа, що шукає вихід.

Айла сиділа біля багаття, яке розпалив Брон, і намагалася зігрітися. Перевертні, виявляється, везли з собою у кареті все необхідне на усі випадки життя, і там навіть були дрова. Вогонь, який шаман Скельд створив магічно, а потім перемішав із звичайним, все одно горів неохоче, сичав і тріщав, пожираючи сухе гілля, та й його тепла ледве вистачало, щоб зігріти змерзлі пальці. Темна магія Лабіринту гнітюче впливала і на багаття, і на все живе, що сюди потрапляло.

Дівчина також помішувала юшку в казані, яка вже доварювалася. Це була проста їжа, зварена нашвидкуруч: дівчина взяла в вкинула туди в'ялене м'ясо, воду, трохи крупи і сушені трави, які вона знайшла у мішках. Запах їжі змушував шлунок Айли стискатися в болісних спазмах, адже вона не їла цілий день, і тепер, коли страх трохи відступив, голод навалився з подвійною силою. Та й вагітність загострювала голод. 

— Скоро там? — гаркнув Раск, який сидів на камені навпроти і точив свій величезний ніж. Його очі жадібно блищали у світлі вогню. — Кишки вже марш грають.

— Вже все готове, — тихо відповіла Айла, знімаючи казан із вогню.

Раск перший простягнув свою здоровенну миску, і дівчина налила йому велику порцію. Велетенський перевертень сьорбнув гарячу рідину, голосно плямкаючи, і раптом здивовано підняв брови.

— Ого. А це їстівне. Навіть смачно!

Руне, який до цього мовчки чистив свій меч, теж підставив миску. Він скуштував юшку, повільно пережовуючи шматок м'яса, і вперше подивився на Айлу без звичної зневаги.

— Непогано, — кивнув він, і це прозвучало як найвища похвала від похмурого слідопита. — Набагато краще, ніж те вариво, що робив Трафт. Той лише продукти переводив, а тут так смачно. Наче вдома побував, — раптом посміхнувся він дівчині. 

Айла опустила очі, відчуваючи дивне тепло на душі Це були перші добрі слова, які вона почула від перевертнів за весь час її перебування у Зграї. 

— Ей, дівко, віднеси їжу Королю, — буркнув Раск, витираючи рот рукавом. — І дивись, вибери шматки м'яса великі і жирніші, Альфа хворий, йому треба добре їсти. 

Айла здригнулася. Йти туди? У темряву печери, де біля стіни сиділи Ейнар і його коханка? Їй дуже не хотілося, але вона мусила. Дівчина тремтячими руками набрала повну миску, старанно виловлюючи найкращі шматки м'яса, взяла окраєць хліба і, глибоко вдихнувши, підвелася.

Найбільше її лякала не темрява, а тиша в дальньому кутку печери, де розстелили шкури для Короля. Ейнар сидів там, у густій тіні, спершись спиною на холодний камінь. Він не підходив до вогню. Після сцени біля карети він не промовив ні слова. Ішкарра сиділа біля нього, притискаючись усім тілом, щось шепотіла на вухо, але він мовчав, дивлячись у темряву.

Айла підійшла до них і побачила, що Ейнар сидів із заплющеними очима. Його обличчя було сірим, а на чолі виступили краплі поту. Здавалося, він вів внутрішню боротьбу з нестерпним болем...