Розділ 9

Розділ 9

Ейнар стояв на землі, важко дихаючи після бою. Його сорочка була розірвана, бо трансформація вимагала більшого тіла, проте магічно він на очах сам зривався, з'єднувався, знову ставав цілим. А от погляд Альфи був страшним, ще від його Звіра, бо золоті очі чоловіка палали неприродним вогнем.

І в ту мить, коли він доторкнувся до Айли, сталося щось неймовірне.

Ейнар завмер. Хвиля дикої й чистої сили вдарила його, наче блискавка. Біль, той вічний, вигризаючий біль прокляття, який жив у ньому роками, раптом зник. Просто зник, наче його ніколи й не було! Натомість по жилах розлився такий потужний потік енергії, що йому захотілося заревіти від насолоди!

Король Альфа вдихнув запах дівчини — і його накрило. Це було як ковток чистої води в пустелі. Він не розумів, що відбувається. Чому ця дівчина, ця бродяжка, діє на нього сильніше за будь-які ліки? Він ще не знав, що механізм їхнього зв'язку був іншим, древнішим за закони звичайних пар, але його тіло, його Звір вже все вирішив.

Він стиснув Айлу міцніше, майже до болю. Його пальці впилися в її талію, притягуючи до себе. Ох, як же Ейнару хотілося втиснути її в себе, забрати цей спокій, цю силу, лишити при собі цю жінку, котра діяла на нього, наче дурман-зілля…

— Ейнаре! — різкий і пронизливий голос Ішкарри розвіяв оману.

Двері карети відчинилися, і на поріг вийшла коханка Альфи. Вона побачила, як її Король обіймає служницю, що його очі затуманені шаленою насолодою, і її вродливе обличчя перекосило від люті.

— Що ти робиш?! — вигукнула вона, спускаючись на землю з підніжки карети. — Відпусти цю брудну дівку! Ти забув, хто ти, а хто вона?

Ейнар здригнувся, наче прокинувся від сну. Він глянув на Ішкарру, потім на Айлу, яка дивилася на нього з переляком, і його розум і здоровий глузд повернулися миттєво. Він зрозумів, як це виглядає збоку: Король обіймає вагітну хвойду!

Він різко розтиснув руки, і Айла, втративши опору, ледь не впала, в останню мить вхопившись за колесо.

— Це зовсім не те, про що ти подумала, Ішкарро, — прохрипів він, натягуючи на обличчя маску цинічної посмішки. — Це лише бойова хіть. Кров кипить після бійки, шаленство і хіть б’ють у голову… Тіло вимагає розрядки. Я просто схопив першу самку, яка попалася під руку!

Він зневажливо кивнув у бік Айли, навіть не дивлячись на неї.

— Добре, що ти мене зупинила, бо коли туман в очах розсіявся… Тьху! На таку бродяжку і дивитися гидко! Брудна, смердюча… Ще б підхопив якусь заразу.

Айла відчула, як всередині щось обірвалося. Її щоки спалахнули від сорому і душевного болю. Хвилину тому він тримав її так, наче вона була найціннішим скарбом у світі, а тепер говорив про неї, як про найбрудніше сміття.

Ейнар зробив крок до Ішкарри. Коханка все ще дивилася на нього з підозрою, але його грубі слова про Айлу їй сподобалися.

— Ти ж знаєш, хто мені потрібен насправді, щоб вгамувати цей чоловічий вогонь, — прошепотів він низьким і хрипким голосом, наближаючись до фаворитки впритул.

Він грубо притягнув Ішкарру до себе, схопив за волосся на потилиці і вп'явся в її губи жадібним та демонстративним поцілунком. Ох, це був не поцілунок кохання, а поцілунок володіння, сили, акт агресії і доказу. Він цілував її так, щоб усі бачили. Щоб Айла бачила.

Ішкарра застогнала, обм’якнувши в його руках і тріумфуючи. Вона кинула переможний погляд на Айлу через плече Короля Альфи. Мовляв, дивися, хвойдо, хто тут улюблена і кохана жінка Альфи!

Айла відвернулася, відчуваючи, як до горла підкотився гіркий клубок. Їй мало бути байдуже. Цей чоловік — чудовисько, він її викрадач. Але чому тоді всередині пече вогнем ревнощів? Чому їй хочеться роздерти цю жінку на шматки? О боги, вона ревнувала! Ревнувала свого ката! І від цього усвідомлення їй стало ще гидкіше.

Ейнар нарешті відірвався від губ Ішкарри. Він важко дихав, але його очі були порожніми, бо цей поцілунок не подарував йому геть нічого: ні тепла, ні полегшення, і бажання... Біль прокляття повернувся, як тільки він відпустив Айлу зі своїх обіймів. І це було дуже і дуже погано!

— Скельде! — гаркнув він, грубо відштовхуючи Ішкарру. — Став захист! Ми ночуємо тут.

Він пішов геть, у темряву ущелини, подалі від обох жінок, стискаючи кулаки і шаленіючи від гніву невідомо на кого: чи то на Ішкарру, яка змусила його відштовхнути жінку, що принесла несподіване полегшення, чи то на Айлу, яка явно використовує якісь чари чи зілля, щоб звабити його, чи то на самого себе, що не стримався, дав слабину, дозволив Звірові взяти верх!

Брон підійшов до Айли, яка все ще стояла біля колеса, тремтячи від холоду і приниження. Він мовчки кинув їй її кожух, який вона забула на козлах. 

— На, закутайся, — буркнув він. — І не дивись туди. Королі грають у свої ігри, а нам своє робити.

Айла вдячно кивнула, ховаючи обличчя в колючу вовну...