Розділ 8

Розділ 8

Гуркіт коліс різко змінився глухим та важким стукотом копит по вологому піску й камінню, і карета почала їхати вздовж бурхливого потоку річки, яка зникала серед вузьких скель. Поруч зі скелями був ще один прохід, чи то створений штучно, чи то природа так дивно вигадала, адже був він не дуже широкий, але схожий на дорогу, вимощену бруківкою.

І тут Айла згадала, що колись чула про цей Лабіринт, про який недавно згадували вовки. І ходило про нього багато страшних легенд. Ох, не думала дівчина, що коли-небудь сама потрапить туди, адже саме в цю розщелину-дорогу в скелях, яка виявилася, входом до Лабіринту, і влетіла карета перевертнів.

Так, це був Кам'яний Лабіринт, прокляте місце, яке навіть лісові звірі обходили стороною. Скелі тут здіймалися вертикально вгору, затуляючи небо, і змикалися так щільно, що здавалося, ніби вони ось-ось розчавлять маленьку групу втікачів.

Легенди розповідали, що тут живе саме Відлуння, яке зводить подорожніх із розуму, змушуючи блукати колами у вузьких розгалуженнях Лабіринту аж до самої смерті. Але для загону Ейнара це була ідеальна схованка, бо тут знаходилися й справді заплутані бокові дороги, що вели невідомо куди, і тут магія перевертнів Хроста губилася, зникала під упливом древніх сил, а чисельна перевага ворожої зграї зовсім не мала значення у вузьких проходах...

Брон направив карету спочатку ліворуч, потім праворуч, а потім завернув навскоси ще лівіше і поїхав прямо, потім знову ліворуч і праворуч... У Айли в голові замакітрилося, і вона зрозуміла, що зовсім не знає тепер, де знаходиться вихід. Але вовки їхали якось на диво цілеспрямовано, наче знали куди їм треба.

— Зупиняйся! — прохрипів Ейнар візнику з даху карети, де сидів у вигляді напіввовка, сторожко роззираючись. — Тут магічно захищене місце, собаки Хроста нас не знайдуть.

Брон із силою натягнув віжки. Коні, з чиїх морд капала кривава піна, зупинилися, важко дихаючи. Їхні боки здіймалися, як ковальські міхи, а червоне магічне сяйво в очах почало повільно згасати.

Запанувала мертва й дивна тиша Лабіринту, яка, здавалося, якось по-особливому тиснула на голову.

— Ми відірвалися, — видихнув Варг, сповзаючи з коня. Він впав на коліна, і його тіло судомно засмикалося від зворотної трансформації, він знову повністю перетворився на людину. Інші перевертні теж стали людьми, лякаючи дівчину хрустом кісток. 

Айла сиділа на козлах, вчепившись у поручень так, що пальці не розгиналися, а її голові шуміло, і перед очима пливли чорні кола.

— Злазь, дівко, — буркнув Брон, сам злізаючи зі свого місця і починаючи розпрягати коней. — Чого застигла? Приїхали. Перечекаємо трохи тут, і побачимо, що далі робити. 

Айла кивнула, хоча погано зараз розуміла зміст слів, ще не відійшовши від шоку та переляку. Вона спробувала розтиснути пальці і поворухнутися. Ох, тіло було геть дерев’яним! Вона незграбно поставила ногу на сходинку, але та раптом зіслизнула.

Світ навколо гойднувся. Земля стрімко полетіла їй назустріч, і Айла заплющила очі, готуючись до падіння і удару об кам'яну долівку...

Але удару не було. Чиїсь сильні руки перехопили її в самому низу, майже при землі, зловивши і в ривку притиснувши до твердого тіла.

Дівчина розплющила очі і побачила перед собою Короля Альфу Ейнара…