Розділ 5

Розділ 5

Вони їхали ще десь із годину, коли спокій лісу порушив різкий звук. Із гущавини, ламаючи гілки, на дорогу вилетів вершник на гнідому коні. Це був Руне. Слідопит виглядав стурбованим, осадив коня біля самої карети, змушуючи Брона різко натягнути віжки.

— Стій! — крикнув Руне. — Зупинися, старий!

Брон різко натягнув віжки, і карета зупинилася з протяжним і жалібним скрипом.

— Якого дідька, Руне? — до них під’їхав Варг, його рука вже лежала на руків’ї меча. — Ми не маємо часу на зупинки.

Руне сплюнув на землю. Він виглядав блідим і трохи розгубленим, зиркав увесь час то на дверцята, то на вікна карети, бо знав, що звідти з'явиться зараз Альфа.

— Вітер змінився, Варгу. Я чув їх. І відчував. А зараз уже впевнений. Мусимо змінити шлях. 

— Хто? — напружився перевертень.

— Зграя Хроста. Вони йдуть у вигляді вовків, зрізали шлях через старі болота. Година, максимум півтори — і вони будуть тут. А попереду в нас Мертвий Яр. Міст зруйновано, я перевірив, тому доведеться спускатися схилом і йти Лабіринтом. Карета не витримає, може тріснути вісь, а коні вже на межі.

Варг брудно вилаявся, згадавши якогось Хроста і всіх його родичів і їхніх матерів у десятому коліні. У цей момент віконце карети відчинилося.

— Чому ми стали? — Голос Короля Альфи Ейнара був роздратованим і втомленим.

Руне схилив голову.

— Погоня, мій Королю. Вони близько. І попереду важкий перехід. Нам потрібна допомога. Треба, щоб коні витримали. За своїх людей я ручаюся, ми відіб'ємо атаку, якщо вона буде, — почав пояснювати Варг. — Але от коні й карета...

— Клич Скельда, — коротко наказав Ейнар. — Прийшов час попрацювати шаману.

Айла здивовано озирнулася. Скельда? Вона не знала, що з перевертнями їде ще хтось. Та й зараз поруч із каретою рухалися двоє вершників, Варг і Раск, Брон керував кіньми, а четвертий, Руне, був слідопитом і рискав навколо по лісу, розвідуючи обстановку.

Але тут із-за дерев позаду карети виїхав ще один вершник. Айла ледь не скрикнула від здивування й переляку. Це була фігура древнього старого дідугана, закутана у купу брудного й сірого ганчір’я, обвішана численними кістяними намистами. Цей страшний чоловік сидів на худому і не чорному, як у інших, а сірому, майже білому коні, згорбившись так, що здавався горбанем. Вершник під’їхав ближче і скинув каптур.

Айла здивувалася ще більше, бо це й справді був старий, неймовірно старий чоловік. Його обличчям, поораним зморшками і покритим темними плямами, можна було лякати дітей, одне око він мав затягнуте більмом, а інше горіло неприродним зеленим вогнем. Він подивився на карету, на втомлених коней, а потім перевів свій страшний погляд на Айлу. Дівчина відчула, як холод пробіг по спині, він ніби зазирнув їй всередину в душу.

— Я все знаю. Потрібен ритуал, — прохрипів Скельд. — Це буде ритуал на крові, тому відійдіть подалі від карети, щоб ви всі не показилися.

— Всі геть від карети! — скомандував Варг. — Дайте шаману працювати! Магія не любить зайвих очей, — перевертень грубо махнув Айлі. — Ти теж, дівко! Злазь і зникни. Іди в кущі, якщо треба, тільки не заважай, не можна дивитись на ритуал шамана, якщо хочеш зберегти розум.

Айла, тремтячи від страху, злізла з козлів. Вона побачила, як Скельд спішився, дістав з великої черезплічної торби довгий кістяний ніж і підійшов до коней.

Варг раптом ступив крок до Айли і накинув на її плечі якийсь пасок, котрий миттєво сам закрутився на її шиї і боляче затягнувся, трохи стиснувшись і змусивши дівчину хапливо задихати, а потім хватка ослабла, наче він прилаштувався до неї. Варг реготнув і пояснив:

— Цей нашийник не знімається, він магічний і завжди покаже мені, де ти знаходишся, так що не здумай втекти. А тепер іди геть, подалі в ліс. Зустрічаємося за чверть години! — гукнув він своїм перевертням і сам посунув до лісу.

Айлі стало млосно й гидко. Пасок холодив шкіру шиї, і хоч був затягнутий вже не міцно, але все одно це було дуже принизливо, адже, по суті, її припнули, неначе собаку. Вона похитала головою, потім помітила, що всі вже зникли в лісі, а старий Скельд піднімає ніж над одним із коней, і сама рвонула з місця, перелякано побігла в ліс, подалі від дороги, щоб не бачити і не чути того, що там відбуватиметься.

Пробігши трохи углиб лісової гущавини, Айла зупинилася й притулилася до дерева, намагаючись заспокоїти серце. Їй було страшно до втрати свідомості. Ох, ну й втрапила вона! Адже, як виявилося, за цією зграєю біжить якась погоня, якісь ще інші страшні перевертні, та ще цей жахливий шаман...

Вона заплющила очі, роблячи глибокі вдихи, постояла так трохи, заспокоїлася...

"Треба повертатися, — подумала вона через деякий час. — Якщо вони поїдуть без мене, я загину тут, ми в'їхали у таку гущавину цього Чорного лісу, що я точно сама не виберуся. Та й чужі перевертні розірвуть мене, адже невідомо, чи існує у них той Закон про вагітних. Ці хоч годують та не чіпають"...

Вона розсунула гілки ліщини, збираючись вийти на дорогу, і завмерла. Прямо перед нею, між деревами, стояв Король Альфа Ейнар...